Осип Фадєєвич Назарук - Роксоляна, Осип Фадєєвич Назарук

Любов перша — чаша запахучих квітів,

Любов друга — чаша з червоним вином,

Любов третя — чаша з чорної отруї…

Сходяче сонце щойно усміхнулося над вежами і мурами султанського сераю, і над страшною брамою Баб-і-Гумаюн[29], і над ще страшнішою Джеляд-Одасі[30], і над великими платанами в подвір'ях терему, і над малими вікнами в підваллях челяді, й над спальною кімнатою новокуплених невольниць.

Настуня прокинулася й відкрила очі. Iнші невольниці ще спали.

Перше, що їй прийшло на думку, була челядь в домі її батьків. Одних слуг батьки її любили, других ні. Уважно пригадувала собі, котрих і за що любили.

Думки її перервала кяя-хатун[31], шо прийшла будити невольниць. Вони позривалися на рівні ноги й почали одягатися. Мовчки одягалася й Настуня й потайки перехрестилася та змовила «Отченаш».

Новокуплених невольниць повела кяя-хатун на перший поверх гарему, щоб показати їм його розклад. Опісля мали їх оглянути і розібрати між себе султанські жінки й одаліски.

Весняне сонце грало світлом на ріжнобарвних венецьких шибах вікон султанського гарему й оживляло оргії красок на чудових килимах кімнат. Уважно придивлялася їм Настуня і всіми змислами відчувала радість на вид тої пишної краси. І здавалося їй, що вона купається в тій красі, мов у теплий день в ріці рідного краю. І здавалося їй, що стіни, покриті килимами — живі-живіські і що вони оповідають чудові казки, як оповідали бзбуня в ріднім домі. І здавалося їй, що вона вже не служниця, не невольниця, тільки багата пані, збагачена самим видом тих дивних красок і чудових картин. Цвітучі країни дивилися на неї зі стін, далеко кращі, ніж в дійсності, квіти, й овочі, і виноградні грозна. Онде йшла Агар з малим сином Iзмаїлом. Iшла пустинею, вигнана мужем з дому, під надходячу ніч. Але навіть пустиня виглядала на килимі м'ягка, мов матірна пісня. І все так чудово відбивалося від матово-золотистих стін гарему. Так. Тут чула біля себе теплоту і працю великих умів і рук артистів.

Місцями переходила напівтемними коридорами й неприкрашеними кімнатами, що виглядали як кам'яні ломи. Мимохідь скоро минали їх.

Улюбленій жінці султана не сподобалася ні одна зі свіжокуплених невольниць. І їх повели в дальші, менше прикрашені крила гарему, де Настуню вибрала собі одна з султанських одалісок, гарна, але дуже розпещена туркиня.

В її кімнатах зараз лишилася Настя. З нею було там ще кілька невольниць.

Уже на другий день почала Настуня пізнавати життя великого гарему, його звичаї, зависті, інтриги й ненависті.

Думки й розмови султанських жінок, одалісок і служниць крутилися передовсім коло особи молодого султана. Всі були якнайдокладніше поінформовані про те, котрого дня і в якій порі був він у одної зі своїх жінок чи одалісок, як довго там сидів, чи вийшов задоволений, чи ні, на кого по дорозі подивився, що сказав, — до найменших подробиць. Одяги й повозки, служба й солодощі, оточення султана — все, мов у дзеркалі, знаходило докладне відбиття в розмовах і мріях гарему. Настуня скоро пізнала все те, і скоро воно навкучило їй.

В душі відчувала, що все те тільки тимчасове. І тішилася тим, хоч воно трохи й турбувало її. Відколи розсталася з рідним домом, все було у неї дивне й тимчасове. Все, все, все.

Було се в три тижні по прибуттю Настуні до її нової пані. Весна світила в повнім розгарі.

Дерева цвіли у садах султанських. А в парках Iльдіз-Кіоску, мов води рік, ніжно хвилювали довгі й округлі грядки Червоних, синіх і пурпурових квітів.

П'яні пахучим соком квітів і дерев, жужжали пчоли у золотім сонці. На ясних саджавках між зеленню листя і блиском квітів плавали гірлянди біленьких лебедів.

На тлі аж темно-зелених кипарисів дивно відбивали сліпучо-білі корчі ясминів, біля котрих ставали і молоді, і старі, що переходили чудними огородами сераю, вдихаючи запашну ласку неба. А часом над саджавками у парках султанських розпиналася семибарвна дуга. І було тоді так гарно, мов у раю.

Настуня привикла вже до своїх робіт, до ношення води, до миття кам'яних сходів, до чищення кімнат, до тріпання килимів і диванів, опісля до обтирання дорогих мальовил, вкінці до скучного й довгого одягання своєї пані і навіть до тихого бездільного сидження в її передпокою. В думках старалася ще тільки привикнути до того, щоб не журитися на вид старих невольниць, котрі тут і там волочилися, як тіні, при ласкавіших жінках султанських.

Так надійшов пам'ятний для Настуні день і таємнича година її долі.

Вечеріло.

Муедзини кінчили співати п'ятий азан[32] на вежах струнких мінаретів. На сади лягала чудова тиша ночі в Дері-Сеадеті[33]. Пахли гліцинії.

Служниці, між ними і Настя, кінчили одягати султанську одаліску в м'ягкі нічні шати й мали розходитися, як надійшов кіслярагасі, начальник чорних слуг в ранзі великого везира. Він повідомив особисто паню, при котрій була Настуня, що сього вечера