Джон Гендс - Темрява на світанку

шпалери майже пасували до зеленого, з геометричним малюнком, казахського килима на підлозі. Ліжко було вкрите сап’яном. Воно просіло всередині, але було досить широке. Степанякові досі не доводилося займатись любощами на сап’яні. Він розпакував речі, розмістив свій одяг у шафі, двері якої не зачинялися, вийняв з валізи целофановий пакетик, дістав з нього три презервативи, поклав під подушку й, залишивши двері відчиненими, вийшов.

На плиті кипіли дві алюмінієві каструлі. Марія вимкнула газ, обгорнула рушником гарячу емальовану ручку й, притримуючи кришку, вицідила з каструлі воду.

– Картопля майже готова. Не дивися на мене. Роби щось. Накривай на стіл.

– Слухаюся, мем. Буде зроблено, мем. Все, що накажете, мем.

Два комплекти столових приборів зайняли ввесь стіл. Степаняк не дуже сподівався на кістляву курку, в’ялу моркву та в’ялу картоплю, але Марія, вміло використавши сир, часник, цибулю та ще якісь прянощі, перетворила ці малообіцяючі інгредієнти на дуже смачну страву. Економна дама. До чого ж має приємної форми стегна.

– Чудово, – похвалив Степаняк.

– Ти мене під’юджуєш, – зашарілася Марія.

Було видно, що вона незвична до компліментів, але чого можна чекати від такого незграбного шельми, як Мельник?

– Я не під’юджую, правда, – він дивився в її великі блискучі очі. – Скажи мені, якими іншими таємними талантами ти володієш.

Марія почервоніла й нічого не відповіла, вирішивши не набридати йому своїм базіканням, як це робила в ресторані «Лєстніца».

Інтригуюча жінка. Час змінити тактику.

– Скажи, Маріє, чому твій батько не балотувався на президента?

– Тато не прагне влади. Він залишає її політикам.

– Але ж він і є політик.

– Він ніколи не бажав ним бути.

Марія поставила свою склянку пепсі. Степаняк порушив питання, яке вона не могла обминути мовчанкою.

– Звільнивши з концтабору, його відправили у внутрішнє заслання, до Кіровограда, але вже за тиждень він постукав у двері нашої квартири у Львові. Ти бачив, Тарасе, який це чолов’яга, але треба було бачити його тоді: був худий як тріска. Я його не впізнала, але тато підняв мене й сказав:

– Якщо вони гадають, що після п’ятнадцяти років зможуть утримати мене далеко від моєї дочки, – це їхня проблема. – Маріїне обличчя засяяло. – Тато й кілька інших, звільнених одночасно з ним, відновили українську групу Гельсінської спілки борців за права людини і, звичайно, він був членом комітету захисту Греко-Католицької церкви. «Тебе знову посадять», – казала мама. «Хай лише спробують», – відповідав тато. Я ще вчилася в університеті й мала контакти з багатьма іншими групами, настроєними проти режиму. Тато організував Народний фронт усіх опозиційних груп Західної України. Комуністичні власті переслідували їх, і тоді тато, – дівчина всміхнулася, – написав Горбачову, пояснюючи, що вони лише намагаються підтримати «перестройку», що обминула Україну. Все це, зрештою, привело до Руху.

– Але він був кандидатом у президенти, – підказав Степаняк.

– Лише в Західній Україні ми могли зареєструвати своїх кандидатів. Усі хотіли, щоб це був мій тато. Власті організували жахливу кампанію проти нього в пресі, звинувачуючи в тому, ніби він – п’яниця й розбишака, але це дало зворотні наслідки: у своєму виборчому окрузі тато одержав добрих дев’яносто відсотків голосів.

– Отже, чому він не балотувався в президенти?

– Я говорила тобі. Він не прагне влади. Все, чого бажає, це мати незалежну, демократичну Україну. Як тільки тато буде певний, що мети досягнуто і старе ніколи не повернеться, він піде у відставку й житиме у сільській місцевості. Більше за все тато любить просто вільно мандрувати й милуватися квітами та деревами.

«Ті, які не шукають влади, але мають владу, нав’язану їм, завжди найнебезпечніші, – розмірковував Степаняк. – До них не можна ні підлеститися, їх не можна ні підкупити, ні намовити до чогось. Лєсков мав рацію, кажучи, що його непокоїть Роман Бондар...»

Марія прибрала посуд і поклала на стіл два побитих яблука.

– Тепер моя черга, – почала вона. – Чому ти повернувся після такого тривалого перебування в Англії? Залишив там якесь коріння?

– Чи я одружений? Чи у мене є хтось в Англії?

– Я не про це... – затинаючись, мовила Марія.

Всі жінки, зрештою, бажають володіти тобою, але не народилася ще така розумна, яка піймала б у пастку Тараса Степаняка.

– Ні, я ще не зустрічав жінки, з якою хотів би бути завжди, – він очима усміхнувся до неї. – Щодо повернення в Україну, я, гадаю, маю ті ж мотиви, що й твій батько.

Цього разу вона не уникала його погляду.

– Я так і думала, Тарасе. Ви з ним багато в чому схожі.

Степаняк намірився зробити якийсь рух, але вона глянула на годинник.

– Я знову займаюся балачками, тоді як повинна була бути вдома годину тому.

Він поклав свої руки на її долоні й м’яко сказав:

– Маріє, я хотів би, щоб ти сьогодні залишилася зі мною.

Вона густо почервоніла й підвелася.

– Не думай, що всі українські дівчата однакові.

– Ти маєш на увазі Кристіну Лесин?

– Я цього не сказала. З твого боку, дуже погано так говорити. Мені треба йти.

– Але, Маріє, я не мав на увазі...

Він пішов за нею до вітальні, де вона взулася в чобітки.

– Маріє, будь ласка, послухай мене...

Він хотів подати пальто, але вона заперечила:

– Я чудово можу впоратися сама, дякую.

Вона дістала хусточку, висякалася, наділа свою вовняну шапочку: вийшла з квартири й зачинила по собі двері.

Степаняк знизав плечима, тоді почув стук у двері, всміхнувся перспективі примирення протягом решти ночі й відчинив.

– Ну, то що?

– Будь ласка, відімкни мені решітку.

Він узяв великого ключа й відімкнув решітку.