Джон Гришем - Адвокат негідників

— Начальник в’язниці щойно повідомив про сьогоднішній вибух в будівлі суду, — кажу я. — У тій самій судовій залі, в якій тебе визнали винним. Оце так збіг, правда?

Він супиться і невиразно знизує плечима, косячи під Брандо, — жодного зацікавлення.

— Це ж десь саме зараз розглядають мою апеляцію? — ухиляється він від теми.

— У П’ятнадцятому окрузі, але не варто плекати надій.

— Тобто ти мені кажеш, що я помру, Себастьяне?

— Я казав це тобі ще минулого тижня, Лінку. Все скінчено. Апеляції, подані в останній момент, даремні. Усі можливі скарги було заявлено. Ми перепробували все. Зараз ми вже нічого не можемо зробити, лише чекати і сподіватися на диво.

— Треба було мені найняти адвокатом того радикального єврея, як там його — Левенштейн?

— Можливо, але ти його не найняв. У нього трьох клієнтів стратили за останні чотири роки.

Я знайомий з Марком Левенштейном, він хороший адвокат. Ми двоє ділимо поміж собою майже всі безнадійні справи в цій частині штату. У мене вібрує телефон. Текстове повідомлення: П’ятнадцятий округ щойно відхилив апеляцію.

— Кепські новини, Лінку, — повідомляю, — П’ятнадцятий округ щойно нам відмовив.

Він нічого не відповідає, встає і вмикає телевізор.

Я вмикаю більше світла, цікавлюся:

— Твій син сьогодні зазирне?

— Ні, — хрипить він.

Його єдина дитина — син, щойно звільнений з федеральної в’язниці. Він виріс у сімейному бізнесі і любить свого старого, але ніхто б не посмів дорікати йому тим, що він обходить в’язниці десятою дорогою, навіть для відвідин не робить винятків.

— Ми вже попрощалися, — додає Лінк.

— То відвідувачів сьогодні не буде?

Він форкає, нічого не відповідає. Не буде нікого, жодного відвідувача, ніяких останніх обіймів. Лінк двічі був одружений, але ненавидить обох колишніх дружин. Зі своєю матір’ю не говорив уже двадцять років. Його єдиний брат дивним чином зник після однієї підозрілої справи. Лінк нишпорить у кишені, дістає мобільний і робить дзвінок. В’язням суворо заборонено мати мобільні телефони, у Лінка за ці роки відбирали з десяток. Їх потай проносять охоронці; один зі спійманих зізнався, що незнайомець заплатив йому за це 1000 доларів готівкою на парковці «Бурґер Кінґ» під час обідньої перерви.

Розмова дуже коротка — я не розумію ані слова — і Лінк кладе телефон назад до кишені. Пультом перемикає канали, зупиняє на новинному шоу місцевого кабельного каналу. До сьогоднішньої страти чималий інтерес. Репортер докладно нагадує історію убивства Неджі. На екрані з’являються фотографії судді і його чарівної дружини.

Я добре знав суддю, кілька разів працював у його судовій залі. Він був дуже впертим, але справедливим і розумним. Ми всі були шоковані, коли його вбили, та зовсім не здивувалися, коли слідство привело до Лінка Скенлона. На екрані з’являється відеозапис, як убивцю, Кастета, в кайданках виводять із зали суду. Який же огидний тип.

— Тобі відомо, що ти маєш право на бесіду з духівником?

Він крекче. Невідомо.

— Тут є тюремний капелан, на випадок, якщо тобі захочеться з ним поговорити.

— Хто такий капелан?

— Священик.

— І що він мені може сказати?

— Ну звідки мені знати, Лінку. Кажуть, зазвичай перед смертю люди хочуть порозумітися з Господом. Покаятися в гріхах і все таке.

— На це піде деякий час.

Каяття — це щось геть неприйнятне для такого бандита, як Лінк. Йому зовсім не властиві докори сумління — ні через убивство Неджі, ні через усе скоєне раніше. Він пильно дивиться на мене і запитує:

— Що ти тут робиш?

— Я — твій адвокат. Бути тут — мій обов’язок, я маю переконатися, що останні апеляції прийняті до розгляду. Маю давати поради.

— І твоя порада — поговорити з капеланом?

Ми здригаємось від гучного стуку в двері. Вони негайно відчиняються, заходить чоловік в дешевому костюмі, його супроводжують двоє охоронців.

— Пане Скенлон, — каже він, — я Джесс Фореман, помічник начальника в’язниці.

— Дуже приємно, — озивається Лінк, не відриваючи погляду від телевізора.

На мене Фореман уваги не звертає і продовжує:

— У мене є список тих, хто стане свідком вашої страти. Ви нікого не запрошували, правильно?

— Правильно.

— Ви впевнені?

Лінк ігнорує питання. Фореман трохи вичікує, тоді перепитує:

— А ваш адвокат? — і дивиться на мене.