Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Шлях Абая 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Шлях Абая" автора Мухтар Омарханович Ауезов. Жанр книги: Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 201
Перейти на сторінку:
продовжуй своє!

Гнівний погляд великих промовистих очей Базарали переходив з Такежана на Майбасара. Голосні й виразні слова його було чути всім. Він наказав своїм супутникам повернути коней. Купка жигитеків, обідраних і жалюгідних, що сиділи на охлялих шкапах, повернули назад.

Слова Базарали не похитнули рішучості Такежана.

Аул розташувався тут міцно, надовго: навіть якщо випаде справжній сніг, він і не подумає зніматись. Юрти обклали зовні призьбами з дерну, знову збудували загородки з чию, щоб захистити овець від вітру.

Сіно й трави заповідних пасовищ жигитеківських аулів худоба почала безжально винищувати вдень і вночі. В юртах палили заготовлені жигитеками на зиму мізерні запаси кия — Азимбай і Каражан посилали по нього ночами відчайдушних жигітів, і в хазяйських юртах палав жаркий вогонь.

Нове лихо, що спіткало аул бідняків, які й без того знемагали від злиднів, довело їх до відчаю. Вість про зухвалий розбій Такежана облетіла всі аули жигитеків, до найдальших у горах Чингісу: «За горло схопив беззахисних, знущається з них!»

У ці ж дні раптом зник Базарали, а з ним — близько десятка молодих жигітів з пограбованих аулів Шуйгінсу й Азбергену.

Перед від’їздом Базарали викликав до себе щоночі по черзі, по чотири-п’ять чоловік, ще з тридцять жигітів з інших жигитеківських аулів, що зимували на Караулі. Кожній групі він давав однакове доручення:

— Якщо знайдете в своєму аулі хоч яких-небудь куцохвостих шкапин, придатних, щоб з них звішувати ноги, сідлайте їх і їдьте до жатаків у Міали і Байгабих! Звідти почнеться похід… Роками мріяв я про це. Думка про нього давно вже горить у моїй душі. Це буде похід бідняків, таких, як я, як ви, похід помсти! Не питайте, чим це нам загрожує. Коли я, вирвавшись з каторги, прибув до вас, ви клялися: «Підемо за тобою скрізь, вмремо поряд з тобою!» Я пам’ятаю ці ваші слова, я прийняв їх як клятву відважних. Якщо ви рішучі, як і тоді, тепер настав день битви! Не кажіть, що коні ваші не придатні для неї: у вас будуть баскі скакуни! Не я дам вам їх — їх дасть вам сам похід. Не кажіть, що у вас нема соїлів[18], жатаки з радістю дадуть вам кожному по два соїли! Але бережіть таємницю, не проговоріться! Нехай боягузливі байські аули нашого Жигитека, як аули Бейсембі, Абдільди, Жабая, нічого не знають про це! І друга моя вимога: виїжджайте з своїх аулів не всі одразу. Зникайте по двоє, по троє вночі і діставайтесь до жатаків. Але щоб через п’ять днів усі ви, сорок жигітів, зустрілися зі мною у жатаків Міали! Ми з Абилгази будемо чекати вас там.

Про те, що далі робити, як і на кого нападати, він не говорив ще й слова. Давши настанови решті жигитеків, що приїхали на його виклик, Базарали разом з хоробрим, войовничим другом і земляком Абилгази сам зник з Шуйгінсу.

Додержуючи вказівок Базарали, жигіти прибували в Міали до жатаків по чотири, по п’ять чоловіків. Тут їх уже чекали і розміщували по відокремлених, віддалених аулах.

Базарали разом з Абилгази жив ці дні у Даркембая, чекаючи, доки прибудуть усі викликані ним жигитеки. Друзі ділилися потаємними думками, обговорювали задумане. Сидячи біля печі у маленькій землянці Даркембая, вони розмовляли на найрізноманітніші теми. Пуста юшка, зварена дружиною Даркембая, здавалась їм вишуканою і ситною стравою. Базарали розговорився, розмова текла старим річищем, спрямовуючись все до тієї ж мети — до наступного походу сорока жигітів. Тепер він говорив уже не про злочини Такежана, не про розбрат серед тобиктинців; він розповідав про те, про що не чули ще казахи.

Базарали пригадав одного старого росіянина, з яким зблизився на каторзі. У нього була широка біла борода, густі брови (такі ж пишні, як і його сиві вуса) нависали над запалими синіми очима, неначе крила сизого сокола. На зріст він був анітрохи не нижчий за Базарали. Тридцятирічна каторга не зламала його сили.

— Мало зустрічав я таких людей, як Керала,— і душею і тілом бильний! — розповідав Базарали про свого російського друга, ім’я якого — Кирило — він переробив на казахських лад.— Виявляється, і в Росії роєм рояться свої Кунанбаї і Такежани. Там їх звуть дворянами, поміщиками. Керала розповідав мені про те, що зазнав він від свого бая — поміщика Педота[19]. У Педота була зграя хортів, якою він пишався перед сусідніми баями, а в одного з них була добра гонча, яку той ніяк не хотів продати. Одного разу цей бай побачив сестру Керала — вона була красивою дівчиною, ще й двадцяти років не мала. І цей бай сказав Педоту, що згоден проміняти свою гончу на цю дівчину. Її забрали в маєток Педота. Керала, тихо підкравшись, заглянув у вікно. І, побачивши, як бідна його сестра захищалась від старого бая, Керала кинув у вікно сокиру і влучив у бая. Після цього він вирішив, що йому все одно не минути лиха. Та вже коли гинути, то помстившись за все… У росіян є такий вираз: червоний півень — це коли палять будинок і майно ворога. Керала вночі пустив у будинок свого поміщика червоного півня. Два місяці ховався він, нападаючи на маєтки баїв своєї округи, мстився гнобителям. Двічі поміщики влаштовували облаву, але взяти Корала не змогли. Втретє хороброго оточили царські солдати, спіймали, закували в кайдани. Спочатку суд призначив йому смерть, але потім замість швидкого покарання заслали на довічну каторгу. Йому було двадцять п’ять років, коли він почав мститись ворогам. Ось уже тридцять років, як він животіє на каторзі…

— Ой бідолашний! Яка сила гине! — вигукнув Абилгази, який жадібно слухав усе.

Даркембай поцмокав язиком, скрушно киваючи головою:

— Сердега… Але він вказав шлях іншим відважним!

— Авжеж, і таких там багато,— підтвердив Базарали.— Коли б ти бачив, скільки молодих селян пригнали на каторгу за ці роки! Всі вони бунтували проти своїх баїв. І, виявляється, не тільки з ними вони боролися, а й з царськими слугами, з самим царством, і така боротьба кипить по всій Росії. Я бачив відважних селянських ватажків, багато наслухався від них. Ось ким пишатися треба! Вони борються не по-нашому, не поодинці — збирають людей і нападають на ворога цілою лавиною… Оце легенда,— куди там «Тисяча й одна ніч», куди там «Бахтажар»! Слухаючи їх, я завжди мучився і каявся: виявляється, я втопився в чашці води — потрапив на каторгу, нічого не зробивши… Я весь час шкодував за тим, що не завдав ворогам такого удару, який би вони пам’ятали довго, який примусив

1 ... 26 27 28 ... 201
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шлях Абая», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шлях Абая"