П'єр Шевальє - Історія війни козаків проти Польщі

писаря, але вони не дадуть для цього заложників; що вони згодні з другим і третім пунктами умови, а щодо /158/ решти, то вони можуть погодитися лише на умовах Зборівського договору. Король, ображений цією відповіддю, наказав посилити гарматний вогонь[124] і винищити впень козаків; останні ж готові були скоріше вмерти, ніж так підупасти з-за цих умов. Вони відповідали на стрілянину польської артилерії, але не дуже часто, і це давало підстави догадуватися, що їм бракує пороху. Деякі з них були такі сміливі, що підійшли зовсім близько до польського табору й почули оголошений оповісниками наказ; коли поляки про це дізналися, вони були змушені замінити цей наказ і навіть змінити план загального наступу на козацький табір. Отак козаки чинили щосили опір всім польським атакам, і їх хоробрість заслуговувала б на найвищу похвалу, коли б її не супроводжували численні огидні жорстокі вчинки – вони здирали шкіру, смажили на повільно- /159/ му вогні та мучили в безліч інших способів поляків, які потрапляли до них у руки;{70} до того ж запропонування цих умов, на яких козаки могли здобути мир, навіяло на них лють, що її роздмухували їхні попи, які весь час підтримували в них надію на швидке повернення Хмельницького і татар. Все ж злигодні, яких зазнавали козаки, та довга відсут- ність Хмельницького послаблювали в них оту фальшиву віру на швидку допомогу, і вся ця людська маса почала вперто домагатися миру. Козацькі ватажки бачили, що миру можна досягнути лише за їх рахунок, через те й протистояли цьому, використовуючи всю свою владу: побачивши, що Джеджелій, якого вони обрали на місце Хмельницького, схиляється до мирного розв’язання, вони скинули його і поставили замість нього Богуна. Останній, щоб проявити себе, як справжній полководець, дізнавшись, що брацлавський воєвода перейшов річку з кількома загонами для закриття проходу, яким козаки звичайно ходили за фуражем та /160/ яким можна було відступити, вийшов із значною кількістю старого козацького війська та двома гарматами, щоб відбити поляків і зміцнити охорону укріплень, зроблених козаками для захисту цього проходу. Лише вийшов він з табору, як збудилася підозра, що існувала вже на протязі певного часу, буцім старі козаки мають намір відступити з своїми ватажками і покинути решту. Якийсь повстанець[125] крикнув, що Богун вийшов з наміром утекти, і в одну мить чутка про це поширилася по всьому табору та викликала такий жах, що всі почали тікати в цілковитому безладді.

Шляхи, зроблені козаками через близьке до табору болото, були надто вузькі; багато втікачів попадали з них і загрузли, хоч вони і кидали свої сіряки, плащі та інше спорядження, щоб вибратися. Богун помітив це замішання та надбіг з своїми старими вояками, щоб його втихомирити, але не зміг, бо течія потягла і їх за собою і вони були змушені іти за прикладом інших. Брацлавський воєвода бачив, що вороже військо виходить надзвичайно поквапливо з табору, але не міг зрозуміти причини цього. Спочатку він уявив собі, ніби козаки наближаються, щоб кинутися на нього, тому він розташувався з двома тисячами своїх людей в досить сприятливому місці для того, щоб не бути оточеним. Становище ворога спонукало його незабаром змінити свою попередню думку і він почав іти за ним. Та його затримала тяжка для переходу тіснина, якою утікали повстанці. Проте воєвода наздогнав частину їх при допомозі посполитого рушення з Полоцького воєводства, яке саме прибувало під Берестечко, коли почалася втеча козаків, і опинилося так близько від них, що змогло кинутися в по- /161/ гоню за ними. Польське військо не очікувало раптового відступу ворога і, отже, за винятком вартових, не було готове для переслідування, [тому воно] кинулося прямо на козацький табір, де, знайшовши щедру здобич, зайнялося нею, замість того, щоб рушити за втікачами. Все ж козаки втратили під час відступу двадцять тисяч своїх чи то побитих поляками, чи то загиблих у лісах, хащах та болотах. Дві тисячі козаків відступили на малий пагорб, замкнулися в своєму таборі і вирішили боротись і, як люди, що не мали більше надії на порятунок, хотіли дорого продати своє життя. Деякі з козаків, побачивши, що вони не втримаються перед величезною кількістю поляків, кинулися в річку, а інші на болото; в одному місці серед болота скупчилися триста козаків і хоробро оборонялися проти великого числа атакуючих, які натискали на них звідусюди; щоб довести своє зневажливе ставлення до життя, яке [поляки] обіцяли їм дарувати, та до всього, що є найціннішого крім життя, вони витягали з своїх кишень та чересів усі свої гроші і кидали їх у воду. На-

решті, повністю оточені, вони майже всі загинули один за одним, [але] довелося з кожним з них вести /162/ бій. Залишився один, який боровся протягом трьох годин проти всього польського війська; він знайшов на болотяному озерці човна і, прикриваючись його бортом, витримав стрілянину поляків проти нього, витративши увесь свій порох, він потім узяв свою косу, якою відбивав усіх, хто хотів його схопити; якийсь московит напав на нього з такою ж зброєю, але не міг нічого вдіяти і, незважаючи на свою меткість, ледве уникнув, щоб той не перерізав його навпіл. Тоді якийсь шляхтич з Цехановщини та якийсь німецький улан, вважаючи, що московит не дасть собі з ними ради, кинулись у воду по шию і знову почали бій; козак, хоч і пробитий чотирнадцятьмя кулями, зустрів їх ще з великою завзятістю, що дуже здивувало польське військо і навіть його королівську величність, в присутності якого закінчувався цей бій. Король дуже захопився хоробрістю цієї людини і наказав крикнути, що дарує йому /163/ життя, коли він здасться; на це останній гордо відповів, що він уже не дбає про те, щоб жити, а лише хоче умерти, як справжній вояка. Його убив ударом списа інший німець, який прийшов на допомогу атакуючим. Поляки знайшли в козацькому таборі, крім багатьох жінок і дітей, значну здобич. Тут було сорок гармат, серед них вісімнадцять батарейних, багато пороху; численні прапори, між іншим ко- рогва, яку король після його обрання прислав був гетьманові Хмельницькому на ознаку затвердження його гетьманства, а також корогва покійного короля Владислава, яку він надіслав був козакам тоді, коли хотів їх використати на задуманій ним війні проти московитів; ще один прапор, який козаки здобули у поляків 25 минулого червня, шабля,