П'єр Шевальє - Історія війни козаків проти Польщі

артилерії без затримки піднятися на залишений татарами пагорб, щоб звідти розбити вщент козацький табір. Козаки, незважаючи на дощ, оточили табір широким та глибоким ровом і обставили мушкетерами в найслабших і найбільш відкритих місцях. Позаду було велике болото, на яке спирався табір; воно цілком захищало цей табір. Тому що Хмельницький був відсутнім, козаки передали команду над своїм військом офіцерові на прізвище Джеджелій, якого всі боялися за його жорстокість. Оскільки козаки шукали всіх можливих засобів порятунку, то вони написали до короля, просячи його ласки та висловлюючи своє велике прагнення до миру; проте оскільки вони тримали в руках одночасно не тільки перо, але й зброю, то їхні писання відкинуто, і король думав тільки про те, щоб приборкати їх силою, тим більше, коли дізнався, що серед козаків починаються чвари. Деякі польські офіцери вважали, що козацький табір слід затопити, /153/ затримавши греблею течію води, але перемогла думка, що краще розтрощити його вщент, і з цією метою привезено важкі гармати з Бродів – фортеці, збудованої покійним великим гетьманом Конєцпольським. Крім цього, споруджено мости вище і нижче табору для зв’язку між польськими загонами та збудовано кілька фортів і редутів на найвищих місцях, щоб там поставити батареї.

4 липня козаки несподіваним наскоком здобули один з цих фортів, де було дві гармати і вісімдесят душ польської охорони, яким вони відтяли голови косами, тобто зброєю, котрою звичайно користуються козацькі піхотинці замість списів. Генерал Губальд прибув туди негайно, вигнав їх і відбив у них гармату, яку вони тягнули до табору. Того ж самого дня козаки здобули один з пагорбів, на якому вони могли спо- /154/ кійніше пасти своїх коней; великий хорунжий прогнав їх звідти і забрав у них п’ятсот коней. 5 липня козаки вийшли з свого табору у великій кількості і з таким виглядом, що полякам здавалося, ніби козаки хочуть дати їм знову бій; проте вони прогнали козаків у їхнє укріплення, завдавши їм досить тяжкого удару та убивши понад чотириста козацьких воїнів; у поляків були поранені Сокол і Пясочин у цій сутичці, після якої розпочалася між обома військами велика гарматна стрілянина, що завдала чимало шкоди обом сторонам.

Козаки, побачивши, що їм так не щастить, вдалися до хитрощів, атакувавши наступної ночі польське військо всіма своїми загонами. Їх задум був знешкоджений дощем, що почав падати, та пильністю короля і гетьманів, які подвоїли сторожу. Тим часом полонізований татарин Магмет Челебей, який здавна був на службі в коронного гетьмана, що зробив його капітаном, і якого надіслано було з частиною війська в погоню за татарами, повернувся до табору і привів як бранця одного знатного татарина, ханового родича Мустафу-агу, що, будучи пораненим у бою під Берестечком, не міг відступати разом зі своїми. Він запропонував було Челебеєві як викуп п’ятнадцять тисяч ришдалів;{68} проте останній більше цінував свою вірність, з якою він служив багато років своєму панові коронному гетьманові, ніж гроші та інші значні вигоди, які йому цей татарський вельможа пропонував на випадок, коли б Челебей захотів повернутися до своєї країни. Магмет Челебей повідомив, що по дорозі він знайшов понад тисячу татар мертвих або смертельно поранених, якими татарське військо не хотіло себе обтяжувати при відступі; це означало, що відступ був надзвичайно поквапливим, бо у татар є звичай краще палити трупи, ніж залишати своїм ворогам. /155/

Козаки, яким не вдалася їх остання спроба, зрозуміли, що вони опинилися в утрудненому та не-

вигідному становищі; їх єдиною надією на порятунок була легкість переходу через сусіднє болото. Цей перехід вони залишили собі чи то для постачання фуражем чи для відступу. Однак полковник Балабан, який став з тисячею чоловік на другому боці болота, почав першкоджати козакам вільно виходити; до того ж поляки вирішили поставити туди більше війська, щоб повністю позбавити козаків можливості відходу.

Нарешті, польська артилерія почала громити козацький табір з більшою наполегливістю, ніж досі. Тоді козаки вислали трьох посланців на прізвища Криса, полковник чигиринського полку, Гладкий і Переяславець,[123] щоб просити миру. Вони, насамперед, /156/ звернулися до великого гетьмана, який, зробивши їм суворі докори за їхню жорстокість і підступність, заявив, що вони не варті ласки його королівської величності та що не заслуговують навіть на те, щоб з ними обходитись як з християнами після ганебної спілки з турками і татарами.

Проте король за порадою сенаторів допустив козаків до аудієнції під наметом, поставленим на пагорбі, звідки прогнано татар. Вони впали в ноги монархові, подаючи йому від імені всіх козаків листа і раз у раз просячи у нього милосердя, повторюючи постійно це слово на всі запитання, які їм поставлено, та при кожній нагоді цілуючи руки й одяг сенаторам. Його польська величність, відбувши після цього на раду, відповів устами свого великого канцлера, кульмського єпіскопа,{69} що, незважаючи на козацькі злочини, через які вони повинні втратити всіляку надію на пробачення, все ж його величність, бажаючи зважити на доброту і милосердя боже, виявить козакам своє [милосердя]. Отже, коли вони дадуть йому переконливі докази справжнього каяття та цілковитої підданості, то король пробачить їм минуле на умовах, що їх одержать на письмі і за якими вони мають прийти наступного дня близько одинадцятої години, а до того часу будуть припинені військові дії, як того просили козаки, однак їхній головний посол Криса залишиться заложником. Інші посли прийшли 7 липня у призначений час, щоб одержати пункти умови, на основі яких король погоджувався припинити воєнні дії, як про це його козаки просили.

У цій умові було сказано таке. По-перше, що козаки дадуть дванадцять своїх провідних офіцерів заложниками, аж доки вони зможуть видати королю свого гетьмана Хмельницького та його писаря Виговського. 2. Що козаки повернуть гармати та прапори, /157/ взяті ними під час цієї війни. 3. Що вони також повернуть гетьманську корогву козацького війська, яку потім король дасть тому, кому захоче. 4. Що на випадок, коли б козаки не були задоволені

кількістю в дванадцять тисяч війська, яких обіцяно утримувати для охорони кордонів, то цей пункт буде переданий на найближчий сейм. 5. Що відносно привілеїв, яких козаки могли б домагатися, то вони матимуть лише ті, які їм надав 1628 р. покійний гетьман Конєцпольський.

Козацькі посли, повернувшись до табору, повідомили про ці умови, а наступного дня принесли таку відповідь: щодо першого пункту, то вони зроблять усе можливе, щоб видати королю Хмельницького та його