П'єр Шевальє - Історія війни козаків проти Польщі

польської піхоти, з якою була артилерія під проводом генерала Сігізмунда Пшиємського, що довгий час служив як генерал-майор у шведському війську в Німеччині. Друга лінія, посередині якої обрав собі місце його ко- /148/ ролів- ська величність, складалася тільки з кавалерії; нею командував серед інших офіцерів великий литовський підчаший Тишкевич. Резервний корпус був під командою великого ловчого полковника Меделя та сокальського старости Денгофа; корпус складався з їхньої кінноти, а також з кінноти Грудзінського і Розражевського та з піхоти королевого брата князя Карла, з піхоти Конєцпольського та з кінноти французького полковника Дю-Плессі. Весь обоз разом з бойовими припасами залишався в таборі, укріпленому з одного боку, а з другого – прикритому містом та річкою. Для охорони обозів король залишив кілька загонів піхоти, які здалека здавалися значно численнішими, ніж вони були насправді, завдяки списам, що їх король наказав гусарам залишити тут, і які мали на кінцях червоні стрічки. Вишикувані в бойовому порядку, ці списи являли собою красиве видовище. Сонце розсіювало туман, який закривав досі військо; це нагадувало завісу, яка, піднімаючись, відкриває театральну панораму. Коли ця картина з’явилася перед очима ворога, він був вражений такою стрункістю і численністю польського війська. А втім, ворожі загони були численніші, оскільки вони налічували понад триста тисяч війська і займали таку велику територію, яку не можна було осягнути оком. Татари захопили кілька сусідніх, дуже похилих пагорбків і заповнили їх цілком, вишикувавшись у формі серпа. Праворуч від татар проти лівого флангу поляків були козаки, змішані з деякими татарськими загонами; там був козацький табір, що складався з багатьох рядів возів, посеред яких знаходилася частина козацького війська, здатна в такій позиції витримати будь-яку атаку.

Після вишикування в такий спосіб військ ранок минув у легких сутичках; однак король підозрював, що ворог має намір відволікати увагу поляків мали- /149/ ми боями для того, щоб уночі атакувати їх і зненацька наскочити у пітьмі; тому він заборонив під загрозою смертної кари залишати без наказу свої лави, а також звелів зруйнувати всі мости на Стирі, щоб козаки не могли атакувати їх з тилу та щоб одночасно і свої на випадок скрути були змушені добре себе поводити, не маючи жодної надії на втечу. А щоб доцільно закінчити день, якого ледве вистачило б для генерального бою між двома величезними військами, в яких налічувалося не менше чотирьохсот тисяч вояк, король наказав розпочати обстріл ворожого війська залпами з гармат, котрі він звелів викотити попереду свого війська і час від часу бити з них в міру того, як вони наближалися до пагорбків, де були татари. Багато поляків, оскільки день уже згасав, хотіли відкласти бій до наступного ранку, інші ж відстоювали протилежну думку, побоюючись, що козаки вночі /150/ кинуться на поляків разом з своїм табором, який вони дуже укріпили, та змусять

поляків залишити місце бою; отож його величність звелів розпочати атаку загонами князя Вишневецького, який вдарив на ворога з дванадцятьма ротами старих вояків; йому допомагав подільський воєвода з посполитим рушенням з Краківського, Сандомирського, Ленчицького та Перемишльського воєводств. Козаки зустріли їх дуже стійко, і сутичка тривала щось з годину; весь час пороховий дим та пилюга закривали ці загони від решти війська; коли вони почали подаватися, їм дуже вчасно допомогли надіслані королем свіжі загони, після прибуття яких козаків відбито до їхнього табору, а татар, які боролися разом з козаками, – на їхні пагорби. А тим часом король з боєм просувався вперед проти основної сили татар; праве крило затрималося біля лісу, щоб знешкодити намір численних ворогів, які там зробили засідку, сподіваючись оточити польське військо в найінтенсивніший момент бою. Монарх, рухаючи перед собою артилерію, яка під командуванням генерала Пшиємського стріляла дуже вчасно і з великим успіхом, примусив татар залишити підніжжя пагорба і поступово зайняв його вершину, витримавши рушничну стрілянину яничар, які були разом з татарами. Його польська величність зазнав на цьому місці дуже великої небезпеки, бо чотири ядра з гармати, поставленої татарами на узліссі, пролетіли повз нього, а одне впало біля його ніг. Поляки зразу ж відплатили тим самим: Отвіновський, королівський тлумач з турецької і татарської мов, запевнив, що хан знаходиться там, де видно великий білий прапор; король наказав повернути туди гармату, перший постріл якої повалив одного з головних татарських офіцерів поблизу хана, а хану нагнав такого страху, що він думав тільки про відступ. Військо, відігнане від пагорба, /151/ пішло за ханом, залишаючи кілька загонів, щоб прикрити відступ і деякий час затримати поляків. Проте останні негайно погналися за ними і переслідували їх півтори милі,{67} ніч та швидкість татарських бахматів[122] допомогли їм вийти з небезпеки, однак під час відступу вони залишили багато поранених і мертвих, яких звичайно забирають з собою та спалюють в дорозі на перепочинку, вважаючи жахливим залишати їх у руках християн; вони покинули також своє спорядження: кожухи, сідла, шаблі, вози і навіть ханський намет, його прапор та барабанчик зі шкіри й позолоченого срібла, яким хан користувався замість дзвоника. Багато поляків, які були у неволі у цих невірних, визволено, а багатьох інших татари вбили, бачачи, що вони не мають змоги забрати їх з собою при відступі, який цього дня продовжувався ще на десять французьких миль.

Король відрядив кілька загонів кінноти в погоню за татарами, а рештою свого війська оточив табір козаків, яких було ще понад двісті тисяч і які мали сорок гармат, з котрих невпинно стріляли. Хмель-

ницький відступив разом з татарами, щоб поверну- /152/ ти їх до бою; але він не міг переконати їх. Навпаки, з ним поводилися дуже погано, бо хан звернувся до нього з дуже образливими словами, докоряючи, що Хмельницький обдурив хана, приховавши від нього стан польського війська, якого, за твердженням Хмельницького, було лише двадцять тисяч; він навіть погрозив Хмельницькому відіслати його польському королю в обмін на мурз, які перебувають у польському полоні; як там не було, а хан не хотів його відпустити, поки Хмельницький не послав до Чигирина розпорядження видати ханові значну суму та частину здобичі, яку він раніш взяв у Польщі. Отже, наступної ночі король звелів, щоб на полі бою було відправлено подячний молебен за перемогу, яка полякам обійшлася в тисячу двісті чоловік, тоді як ворог втратив у шість разів більше. Король провів ніч у своїй кареті, і хоч падав великий дощ, він наказав