Андрій Степанович Любка - Кілер. Збірка історій

якийсь футбольний матч з сімдесятих років – господар колекціонує

найкращі битви в історії футболу.

Молодий письменник приїхав сюди в пошуках натхнення й плідної

праці. Йому йшлося насамперед про спокій і прислухання до самого

себе, до того вулкану, який чомусь затих в його душі кілька місяців

тому. На острові Собєшево все це могло стати реальністю. Молодий

письменник зняв собі маленький будиночок-прибудову до основної

хати, в якій мешкав хазяїн. На свій тиждень він отримав кімнату з

двома ліжками (застелене білизною тільки одне), стіл і два стільці,

зелену в помаранчеві квадратики скатертину на ньому, шафу для

одягу з шістьма вішаками в ній, невеличкий комод, на якому стояв

телевізор (показує шість каналів), настільну лампу старосвітського

стилю (зроблено в Китаї), коридорчик, туалет із душовою кабіною й

кухню (п’ять стільців, умивальник, газова плитка й балон газу біля

неї, електричний чайник, однокамерний холодильник, набір посуду

і попільничка).

Минав третій день перебування письменника на острові. Назвати

цю поїздку відпочинком не можна, оскільки молодий чоловік вдав-

ся до неї саме для того, аби почати працювати, віднайти бажання – і

вміння, вміння! – працювати. Якщо не писати нові оповідання чи по-

вісті, то хоча б редагувати старі, якщо не почати нову книжку, то хоча

б обдумати її композицію. Однак в голову нічого не лізло. Перший

77

день він провів перед монітором, але все одно результат попередній

– нуль. Цього разу, знаючи себе, він спеціально вибрав помешкання

без інтернету, аби той не заважав і не відволікав його. Але в кінці

– нуль. Гаразд, думав він собі, не можна ось так спробувати вкрасти

собі енергію, треба зжитися з островом, послухати море, вжитися в

ліс, стати його листям, ні, хвоєю, гілочками, краплями води, комарем,

горою, дорогою, пером птаха, його оком, нічним небом. Цілу ніч не

згасала лампа на його столі, і самотнє вікно світилося на цілому узбе-

режжі, ніби розпачливий зойк поразки.

Наступного дня молодий письменник вийшов на вулицю, купив

свіжих овочів, яєць, хліба й молока, повернувся, заварив собі міцно-

го чаю, приготував сніданок, прийняв душ, зібрав необхідні речі й

пішов на пляж. Плавав, пірнав і засмагав на сонці дві години, а потім

гуляв лісом, наштовхнувся на якусь турецьку забігайлівку, з’їв кебаб

з рисом і капустою, потому повернувся до моря, плавав, а надвечір

фотографував червоне, як жовток яйця, сонце, птахів і темну лінію

лісу. Повернувся додому, ввімкнув лептоп, відкрив текстовий файл і

нерухомо просидів перед ним до півночі.

Письменник впав у якусь дивну дрімоту наступного ранку. Він хо-

див островом, але нічого не помічав, плавав у морі, але не зауважу-

вав, що всього три хвилини, їв, але настільки відсторонено, що з’їв

два кілограми груш, котрі купив напередодні. Думки його були десь

далеко, але це, однак, аж ніяк не віщувало творчих успіхів чи – наре-

шті – писання, а всього лише якусь дитячу розгубленість і цілковиту

невпевненість у собі, крах надій на чарівний острів, на його силу і

таємничість.

Вечоріло, коли він сидів на березі моря і невидячим оком вдив-

лявся в криваву смужку горизонту. Вітер все посилювався, бризкав

йому в обличчя водою, сипав цілими пригорщами піску – наближав-

ся шторм, ставало небезпечно залишатися на березі. Молодий пись-

менник байдуже почав збирати речі в свій рюкзак, намацував десь у

піску свою пачку сигарет і запальничку, аж раптом намацав якийсь

твердий предмет. Він підніс його собі перед очі і побачив, що це мо-

більний телефон. Не його мобільний телефон, чужий. Вимкнений.

Молодий письменник роздивився знахідку уважніше й спробував

увімкнути. Не вдалося. Напевно, розряджена батарея. Хвильку по-

78

вагавшись, письменник все ж заховав телефон у кишеню і швидко

пішов до свого будинку – погода не на жарт стала грізною.

Молодий письменник відчинив вікно у своїй кімнаті навстіж – не-

хай гроза не дає йому спокою, бентежить і лякає душу, будить її, зре-

штою. Десь перед північчю гроза минула, вітер стих, і письменник за-

чинив вікно. Влігся в ліжко, заплющив очі, і спробував заснути. Але

щось не давало йому спокою. Гроза? Ні. Творча імпотенція? Теж ні.

Але що ж в такому разі?

Майже до ранку крутилося в ліжку молоде і засмагле тіло, а за-

снути так і не змогло. Тільки коли почали проводити перші репетиції

співу птахи, молодий письменник аж підскочив у ліжку: очі палали,

руки тремтіли, а волосся нагадувало стерню.

Аякже! Телефон! Знахідка! Ось що подарував мені острів! Але чому

ж він не вмикається? Сіла батарея? Ага, ясно. Чий же це телефон?

Жінки? Невже жінки? Але може бути й чоловіка чи навіть – радше

чоловіка: чорний сталевий корпус, невигадливий дизайн, функціо-

нальна зручність. Але це дуже популярна модель, дешева й досить

якісна, тому важко визначити стать власника. Так жінки чи чолові-

ка? В кожному разі – всередині телефону загадка і сюжет для нового

оповідання, новели чи – дай, Боже! – навіть роману. Якщо уявити,

що цей телефон належить чоловікові, морякові з далеких країв, якого

викинуло на цей острів після корабельної катастрофи, він вийшов

на сушу і спробував комусь подзвонити, але телефон не працював,

він спересердя кинув його на землю і пішов вперед, у майбутнє. Ні,

це казка, а не історія. А, може, це телефон прекрасної молодої жінки,

яку ревнивий чоловік покинув на пляжі, а вона викинула зі злості

свій телефон, аби він її ніколи більше не знайшов. Хоча це теж якась

казка, хоч і більш вірогідна. Може це якийсь місцевий школяр загу-

бив телефон, граючись у футбол із однолітками? Або – що найпере-

конливіше, бо таке вже наше життя – це телефон тої злої продавчині

з продуктового магазину, яка кричить і лається, а часом навіть кидає

помідорами або касовим апаратом в покупця.

Однак саме ця таємниця, котра жила всередині телефону, робила

його по-магічному важливим і доленосним в очах молодого письмен-

ника. Хай би там що, але якась історія за цим телефоном стояла, зали-

шилося тільки знайти власника і вислухати оповідь. Ранок набирав

79

обертів, а письменник вже й забув про сон – він у змиг ока перевдяг-

нувся, сьорбнув чаю і побіг на автобусну зупинку – їхати в Ґданськ,

купувати зарядний пристрій, вмикати телефон і мчатися, наче раке-

та мчатися назустріч долі, пригодам,