Стіг Ларсон - Повітряний замок, що вибухнув

згаяно, а того дня, коли хмари знову зберуться — що сам Гульберґ вважав неминучим, — до Служби безпеки і військового розвідувального управління знову почнуть ставити надмірні політичні вимоги, ніби вони здатні, в разі потреби, витягувати агентів із скриньки, подібно до фокусників.

Ставши до роботи в російському відділі третього Підрозділу Державного поліцейського управління, Гульберґ просидів перші два роки за письмовим столом, отримав чин капітана і відразу ж почав робити перші боязкі кроки у вивченні обстановки на місці, обіймаючи в 1952–1953 роках посаду аташе з питань авіації при шведському посольстві в Москві. Цікаво, що він ішов слідом іншого відомого шпигуна — кількома роками раніше на його посаді працював знаменитий полковник ВПС Стіґ Веннерстрьом.[11]

Повернувшись до Швеції, Гульберґ служив у контррозвідці і десятьма роками пізніше виявився одним з тих відносно молодих співробітників Служби безпеки, які під керівництвом Отто Даніельссона заарештовували Веннерстрьома і супроводжували до місця довічного ув’язнення.

Коли в 1964 році, за Пера Гуннара Вінґа, таємну поліцію реорганізували у відділ безпеки Державного поліцейського управління, ДПУ/Без, почалося розширення штатів. Гульберґ на той час пропрацював у Службі безпеки чотирнадцять років і вважався одним з ветеранів, що мав довір’я.

Гульберґ ні за яких обставин не називав Службу державної безпеки СЕПО. У формальній обстановці він використовував найменування ДПУ/Без, а в неформальній — лише Без. Серед колег він міг також згадати місце своєї роботи як «Підприємство», або «Фірму», або просто «Відділ», тільки не СЕПО. Причина була проста. Протягом багатьох років головним завданням «Фірми» був так званий персональний контроль, тобто перевірка і реєстрація шведських громадян, що підозрювалися в комуністичних переконаннях і схильності до зради. Поняття «комуніст» і «зрадник батьківщини» вживались у «Фірмі» як синоніми. Поняття «СЕПО», що стало згодом дуже поширеним, створив потенційно зрадницький комуністичний журнал «Кларте» як лайливе позначення поліцейських — гонителів комуністів. Природно, ні Гульберґ, ні хто-небудь інший з ветеранів слово «СЕПО» не використовував. Гульберґ ніяк не міг зрозуміти, чому його колишній начальник П. Г. Вінґе назвав свої мемуари саме «Керівник СЕПО 1962–1970 pp.».

Подальшу кар’єру Гульберґа визначила саме реорганізація 1964 року.

Створення ДПУ/Без означало, що таємна поліція перетворювалася на щось, у службовій записці міністерства юстиції позначене як «сучасна поліцейська організація». Настало розширення штатів. Постійна потреба в нових співробітниках спричинила нескінченні проблеми з їхніми перевірками, і різке збільшення організації дало ворогові більш сприятливі можливості для впровадження своєї агентури. Це, у свою чергу, означало необхідність посилювання внутрішнього контролю таємна поліція вже не могла більше залишатися таким собі внутрішнім клубом, що складався з відставних офіцерів, де всі один одного знали і головною заслугою нового члена була наявність батька-офіцера.

У 1963 році Гульберґа перевели — замість контррозвідки він почав займатися перевіркою співробітників, чому, після викриття Стіґа Веннерстрьома, надавалося особливого значення. У цей період закладалася основа контролю над поглядами населення, внаслідок чого на кінець 60-х років уже існували досьє приблизно на триста тисяч шведських громадян з неналежними політичними поглядами. Проте, крім контролю за шведськими громадянами взагалі, слід було працювати над системою внутрішньої безпеки ДПУ/Без.

Справа Веннерстрьома викликала хвилю розгубленості в лавах таємної поліції. Якщо полковник зі штабу оборони — будучи до того ж радником уряду з питань, пов’язаних із ядерною зброєю і політикою безпеки, — міг працювати на росіян, звідки було взятися впевненості в тому, що росіяни не мали агента на такій же ключовій позиції в Службі державної безпеки? Хто міг гарантувати, що начальники і керівники середньої ланки «Фірми» насправді не працюють на росіян? Коротше кажучи: хто повинен був шпигувати за шпигунами?

У серпні 1964 року Гульберґа викликали на вечірню нараду до заступника керівника Служби державної безпеки, начальника відділу Ханса Вільгельма Франке. Окрім нього в нараді брали участь двоє людей з керівництва «Фірми» — заступник начальника канцелярії і фінансовий директор. Ще до кінця дня життя Гульберґа набуло нового сенсу. Начальство зупинило свій вибір на ньому. Він отримав нову посаду — начальника новоутвореного відділу з робочою назвою «Спецсекція», скорочено СС. Щонайперше Гульберґ перейменував його в групу «Спецаналітиків», але й ця назва протрималася всього кілька хвилин, поки фінансовий директор не вказав на те, що СА звучить не набагато краще, ніж СС. Остаточним найменуванням організації стало «Секція спецаналізів», ССА, а у повсякденній мові просто «Секція», на відміну від назв «Відділ» або «Фірма», що мали на увазі Службу державної безпеки в цілому.

Ініціатором створення «Секції» був Франке. Він називав її останньою лінією оборони. За його задумом, «Секція» мала являти собою надзасекречену групу, розміщену в стратегічно важливих вузлах «Фірми», але абсолютно невидиму, без згадування в службових і фінансових документах, щоб її неможливо було вирахувати. Завдання групи — охороняти безпеку нації. Франке мав досить влади для здійснення своєї ідеї. Для створення прихованої структури йому потрібна була допомога фінансового директора і начальника канцелярії, але всі троє були солдатами старої школи і товаришами по численних розбірках з ворогом.

У перший рік організація складалася з Гульберґа і трьох спеціально відібраних співробітників. За наступні десять років «Секція» поступово розросталася і досягла чисельності в одинадцять чоловік, двоє з яких були адміністративними секретарями старої школи, а решта — професійними ловцями шпигунів. Структура організації відзначалася демократичністю: Гульберґ — керівник, решта — співробітники, які майже щодня зустрічалися зі своїм начальником. Ефективність ставилася вище за престиж і бюрократичні формальності.

Формально Гульберґ підпорядковувався багатьом особам, що стояли в ієрархії нижче за начальника канцелярії Служби безпеки, якому він повинен був подавати щомісячні звіти, але на практиці Гульберґ мав унікальну позицію і був наділений екстраординарними повноваженнями. Він, і лише він, мав право приймати рішення про перевірку вищого керівництва СЕПО. Маючи бажання, він міг вивернути догори сподом життя самого Пера Гуннара Вінґе (що й зробив свого часу). Гульберґ міг починати власні розслідування або здійснювати прослуховування телефонів, не пояснюючи мети і не докладаючи про це начальству. За зразок для наслідування йому правив легендарний американський шпигун Джеймс Ісус Анґлетон, що обіймав аналогічну посаду в ЦРУ, з яким йому навіть довелося познайомитися особисто.

В організаційному плані «Секція» була мікроструктурою «Відділу», що працювала поза всією рештою Служби безпеки, над нею і паралельно з нею. Це виявилося навіть у плані розміщення: в «Секції» був офіс на Кунгсхольмені, але, з міркувань безпеки, на практиці вона працювала в приватній квартирі з одинадцяти кімнат, у районі Естермальм. Квартиру потихеньку перебудували, перетворивши на своєрідну фортецю, яка ніколи не залишалася без нагляду, оскільки у дві найближчі до входу кімнати