Ана-Марія Еріш - Отрута шипів, Ана-Марія Еріш

Ось і завершилося моє навчання в Академії. Якось так все швидко. Ніби лише вчора я стояла перед входом в Академію, думаючи про те, що моя мрія починає збуватися. Тоді я я ще уявлення не мала, що на мене може тут чекати. І це так дивно, адже три роки пролетіли ніби одна мить. Перший рік Академії Непростих був просто сповнений пригод та небезпек, але потім я відверто нудьгувала. Раніше ми постійно були в очікуванні нападу, і ніхто не знав через що це. А потім... Ні, на нас нападали, але все було таким, з чим ми змогли з легкістю впоратися. Можливо моя майстерність покращилась і дала мені змогу легко відбивати удари. Або і справді стало набагато легше. Однак за цей час мене визнали найкращою студенткою Академії, і я могла перемогти не лише студентів, а й багатьох викладачів. В якийсь момент мені дозволили не відвідувати кілька загальних занять, адже ніхто не хотів зі мною битися. Тому і доводилося віддавати перевагу індивідуальним тренування. До того ж я кожну вільну хвилину витрачала на те, аби довести свою майстерність до ідеалу. Все заради того, аби якось відволіктися від думок про Джейкоба. Як він і обіцяв, більше я його не бачила. І від цього нестерпно боліло серце.                                                                                                                                                     

Натаніель та Крістіна ж зустрічалися, і тепер вже планували подальше життя вдвох. Я була справді рада за них, адже Нат заслуговує на це. Після нашого розставання я боялась, що він не захоче продовжити дружбу. Однак в нас це вийшло. Подруга ж стала доволі непоганим воїном. Звичайно, бути першою в групі вона і не хотіла, проте захистити себе та своїх близьких цілком могла. Але ми досі не розуміли, чому Оракул відправив її саме в Академію Непростих. Та це вже не важливо. І, здається, вони були щасливі. А от Пауелл так собі нікого не знайшов, але мені здається, що він закоханий в Крістіну. Та він їй не потрібен, адже дівчина має хлопця.                                                                            

А я зараз стояла в кімнаті, що цілих три роки була мені домом. Я впізнавала тут кожну дрібничку, навіть ці невеличкі тріщинки на дерев'яному ліжку. Речі вже всі зібрані, і тут стало якось пусто. Тепер мене чекає нове життя, і я уявлення не маю, що воно мені принесе. Чи вийде в мене бути найкращим воїном і за межами Академії? А найголовніше питання - чи зустріну я ще Джейкоба? Так і не отримавши відповіді, я взяла валізу та вийшла з кімнати. На мене чекає моє майбутнє, і як все складеться далі - не знає ніхто...