Love - Коли світ говорить шепотом, Love

Розділ 25: Лихоманка і любов

Цієї ночі щось було не так.

Мій дотик гарячий. Дихання — важке. Я не розумію, що відбувається.
Але мама розуміє. Вона підхоплює мене на руки, притискає до грудей. Її серце б’ється швидше, ніж зазвичай.

— Ти просто трохи хворієш, маленький, — шепоче вона, але її голос дрижить.

Я відчуваю її тривогу, навіть крізь сон.
Вона ходить кімнатою, колише мене, змочує моє чоло прохолодною водою.
Вона розмовляє з лікарем телефоном, потім притискає мене до себе ще міцніше.

Ніч мовчить. Вітер за вікном теж затамував подих.
Ми удвох — у цьому тихому бою за тепло, за дихання, за світло в моїх очах.

Мама не спить. Вона співає мені щось дуже ніжне. Навіть не пісню — молитву.
Слова, які не написані ні в жодній книжці, але які пам’ятає її серце.

— Я з тобою. Я тримаю тебе. Я не відпущу.

І я знаю — навіть у хворобі, навіть у темряві — я не один.
Бо любов — це ліки сильніші за страх.
Любов — це тепло, що не згасає, навіть коли тіло горить.

До ранку мені стає легше.
Я дихаю рівніше. Очі знову відкриваються.

Мама плаче — але цього разу від полегшення.
Вона цілує мої пальчики, мій лоб, мої повіки.
— Ми впоралися, — каже вона. — Ми разом. І завжди будемо.

---
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍