Love - Коли світ говорить шепотом, Love

Сьогодні мама сіла біля мого ліжечка з книжкою в руках.
Обкладинка трохи зношена, кутики загнуті, сторінки зачитані до тонкості.
Вона сказала, що це її улюблена книжка з дитинства.
— Я читала її під ковдрою з ліхтариком, — засміялась мама. — І вірила, що чарівні двері справді існують.

Вона відкрила першу сторінку. Її голос став м’яким, наче вечір.
І слова потекли…

Про маленького хлопчика, який міг розмовляти з птахами.
Про ліс, де кожне дерево знало твоє ім’я.
Про зорі, які падали на землю, якщо їх хтось чекав із чистим серцем.

Я не розумію ще всіх слів, але я відчуваю.
Кожен звук, кожен ритм її голосу — ніби ключ.
І десь усередині в мені відкриваються двері.

Світ оживає.
Я бачу птаха, що сідає на підвіконня.
Чую сміх вітру серед листя.
Відчуваю тепло зірки, що торкається моєї долоні — в уяві, та справжньо.

Мама читає повільно, з паузами.
Ніби хоче, щоб я запам’ятав кожен момент.
І я запам’ятовую. Не словами. Душею.

Коли вона закінчує, я дивлюсь їй у очі.
Вона усміхається.
— Світ — це казка, яку ми пишемо разом.
І тоді я точно знаю: я вже в ній. І вона — найкраща з усіх.

---