Лана Рей - Пов'язані таємницею, Лана Рей

26 Кайра Вульф

Щойно я випустила свою магію. Все моє життя ніби пронеслось у мене перед очима. Згадалось відразу все.

Мій батько, герцог Артур Вердас був одним із дев'яти чорних генералів королівства Кордос.

Всі члени роду Вердас володіли надзвичайно сильною чорною магією, але мали жахливу зовнішність, щоб це приховати, вони носили спеціальні магічні обладунки. В роду Вердас народжувались лише чоловіки.

Моє народження стало для всих сюрпризом і дуже неприємним. Вперше за всю їхню історію існування у Вердосів народилась дівчинка, а це було неприпустимо, бо відсутність нащадка чоловічої статі означало, що рід приречений на занепад.

Щоб не допустити зникнення одного із наймогутніших родів королівства Кордос, батько оголосив про те, що у нього народився син, Кіран Вердос.

З дитинства я, як і всі мої родичі, змушена була завжди носити магічні обладунки. Але за ними я приховувала не  жахливу зовнішність, а те, ким була  насправді.

Мене виховували, вчили і тренували, як наступного герцога Вердос.

Щодня я переживала надлюдські тренування, але не це було найжахливішим...

Щоб зробити моє тіло невразливим до отрут, мене щодня труїли. Аби у мене виробився імунітет, мене примушували щодня приймати мінімальні дози різноманітних отрут і відправляли на тренування.  Так я вчилась терпіти біль і перемагати слабкість. Досі не знаю, як я тоді змогла вижити.

Батька дуже тішило те, що я успадкувала не лише його родову магію, а й магію моєї матері - демониці. Це робило мене значно сильнішою в порівнянні з іншими.

Минули роки і я по праву зайняла місце одного із дев'яти  чорних герцогів нашого королівства.

На мою біду, саме тоді наш король вирішив напасти на сусіднє королівство.

Я зайняла місце свого батька і стала одним із генералів.

Я зовсім не горіла бажанням воювати і відправлятись на поле бою, але моя думка нікого не цікавила.

Король Радомір захотів захопити нові території і це було головним.

Наші сусіди мужньо протистояли і не збирались здаватись, тому війна затягнулась на роки.

Завдяки своїй магії та здібностям, я дуже швидко здобула славу на полі бою. Мене стали називати генерал Погибель.

Лише одне моє ім'я наганяло жах на наших противників.

Іншим генералам не сподобалось те, що якийсь молодий вискочка  так швидко став відомим і затьмарив їх.

Люди, яких я вважала надійними друзями, вирішили мене позбутись. Змовившись, вони запевнили короля у тому, що я їх зраджую.

Боячись моєї дикої магії, король та інші генерали вирішили вбити мене, підло та підступно, заманивши у пастку.

На одному із прийомів у королівському палаці мене спершу обпоїли величезною дозою отрути і магічного паралізатора, а тоді атакували всі разом.

Знаючи про те, що моє тіло стійке до різноманітних отрут, я ніколи не боялась того, що мене зможуть отруїти, а даремно...

Виявилось, що існують такі отрути, до яких у мене не було імунітету.

Якби не ті жахливі та надлюдські тренування, які я витерпіла свого часу, я б не змогла врятуватись і вижити тієї жахливої ночі.

Я була ошелешена і вражена тим, що мене звинуватили у зраді і вирішили підло позбутися. 

Терплячи жахливий біль, я дивом відбилась від ворогів і втекла із королівського палацу.

Заховавшись у одній із своїх таємних схованок, я кілька днів провела на межі життя та смерті, але все ж вижила. 

Єдине, що тоді цікавило мене - це помста.

Оскільки мене всі вважали зрадницею, то я вирішила нею стати.

Серед наших противників був один молодий і талановитий генерал, яким я захоплювалась. Це був Алекс Стоун. Саме до нього тоді я і вирішила звернутись. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍