Ана-Марія Еріш - Серце вовка, Ана-Марія Еріш

Глава 15

Нарешті настали вихідні, а це значить, що я могла трохи розслабитися. Принаймні, я так вважала. Але все ж не було так просто. Алекс порадував мене, повідомивши, що тренування будуть і далі. І їх буде у два рази більше. Яка ж чудова новина. Хоча б сьогодні він скасував їх для мене.

Але все ж вільного часу я трошки мала, який точно можна витратити з користю для себе. Треба добре відпочити перед тим, як я знову наставлю собі купу синців, при чому не з власної волі.

Тому день почала з того, що добру годину просто валялася у ліжко. Це так чудово, коли не треба нікуди бігти чи щось роботи, а можна просто побути наодинці зі своїми думками. Мені це справді було потрібно.  

Та досить швидко мені набридло. Прийнявши душ, я вдягнула прості джинси та сорочку, а от на ноги взула темно-сині балетки. Так, з того часу як дракон віддав мені свою силу, мій стиль трошки змінився. Можливо, мені й раніше подобався такий одяг, проте я не дуже любила свою зовнішність. Але зараз все змінилося...

Так, і чим би зайнятися у свій вихідний. До тренування ще є певний час, тому я і вирішила піти до Делії. Може вона зараз не зайнята, і ми зможемо поговорити. Йти довелося недалеко, адже ми жили на одному поверсі, проте в іншому кінці коридору.

Одразу ж після мого стуку дівчина відчинила двері. Вона була вдягнена у шорти та футболку, а її довге світле волосся було зібране у хвіст. Делія одразу ж просяяла, побачивши мене. Все-таки через ці додаткові тренування ми дуже рідко бачилися. Мені не вистачало подруги.

- Каталіно, а я вже думала покликати тебе або самій прийти. Маємо трохи вільного часу, - сказала Делія. - А я тут чисто випадково маю пляшку осіннього вина.

- А я після цього зможу тренуватися? Чи дуже сильно сп'янію? - хитро посміхнулася я.

- Та ми ж не всю пляшку, - подруга закотила очі. - А ще я хочу всі подробиці про твоє тренування з Адамом. Ну можна й про те, що на уроках з Алексом.

- Ніби ти не знаєш? - фиркнула я, заходячи в кімнату.

- Хочу почути все від тебе, - посміхнулась дівчина.

Делія налила вина в келих, а я зручно всілася на ліжку, почавши свою розповідь. Я їй повідомила про все, навіть про ті проблеми в тренуваннях. Чомусь з нею мені було легко поговорити про все. Хоч вона і доволі своєрідна, та це одна з найближчих людей в моєму житті.

Дівчина почала зі мною спілкуватися до того, як я отримала силу дракона. І нехай у своїй особливій манері, але подруга завжди мене підтримувала. Тому я і хотіла з нею поділитися своїми переживаннями.

- Що ж, подруго, ото ти потрапила. Чесно, я розмовляла з Адамамом, і в нього трохи інші враження, не так як в тебе. Він трошки вражений твоїми здібностями, адже весь час до цього ти показувала не найкращі результати, - Делія мене цим неабияк здивувала. - Але ти ж знаєш його, Адам ніколи тобі про це не скаже. Та ти маєш знати.

- А може він тобі вирішив збрехати? - спитала я.

- Ні, Каталіно. Ти справді дуже здивувала хлопця, - і вона говорила абсолютно серйозно. - Просто уяви. Два роки він зовсім тебе не помічав, адже вважав, що ти просто не гідна цього. А зараз він серйозно переживає за те, що ти посунеш його з місця найкращого студента, - я скептично глянула на Делію, але вона продовжила. - І не треба так на мене дивитися. Якщо ти й надалі будеш так тренуватися, то хто його знає, що воно буде через рік.

Не знаю, проте я не дуже то й вірила в це. Тим паче сумніваюся, що змогла б здивувати такого хлопця. Для Адама я взагалі лише одногрупниця, яку він просто змушений навчати премудростям бою. І робить це все лише тому, що його попросив Алекс. Він сам же сказав мені про це ще на першому тренуванні.

Але чомусь останнім часом я помічала, що він почав себе поводити зі мною трошки інакше. Більш стриманим, чи що. Можливо, він і справді боявся моєї сили, яка прокидається в моменти неабиякої злості. А він то мене постійно дратував.

- Подивимося з часом, - потиснула плечима я. - А що у вас там з Томасом?

- Все просто прекрасно, - Делія відпила вина. Я думала, що в нас не вийде побудувати нормальних стосунків, але він такий хороший та милий. Сподіваюся, що згодом мені не набридне.

- Так у вас ніби справжні почуття. Вони не набридають, - підтримала її я. – Не варто про це думати.

Ми ще трохи поговорили, але мені вже був час йти на тренування до Адама, адже з Алексом у нас сьогодні не буде. Він вирішив дати мене відпочити, на відміну від мого однокурсника.

Хоча, я вже сумнівалася, що хочу й далі навчатися з ним. Ні, він не поганий, проте якось некомфортно чи що. Я відчувала, що він завжди чекає від мене нападу злості. Що ж, може доведеться поговорити з Алексом, аби він сам мене навчав. Принаймні з ним не було такої напруженості. Та й він один з найкращих бойових метаморфів за всю історію Академії. Але з іншого боку я не хочу його ще більше перенавантажувати. То, можливо, краще вже все лишити так як є?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍