Тея Найт - Кава зі смаком ненависті, Тея Найт

Серце калатало, руки тремтіли, коли чоловіки за дверима почали свої погрози. Їхній голос був холодним і жорстоким, і кожне слово било, як удар. “Ото молодь пішла, і одразу в телефон. Але по телефону ти поговориш потім,” — сказав один, і я відчула, як кожна клітинка мого тіла стислася від страху. Другий додав: “Якщо будеш мати хочаб одну цілу руку…” Від його слів я не могла дихати, мій живіт похолодів, і весь страх, що накопичився всередині, знову вивергнувся.

“Кицицю, у тебе є рівно дві хвилини, щоб відчинити двері,” — промовив голос з-за дверей. Я підбігла до вікна, але, як і очікувала, світла не було. Вся квартира була в темряві, і з кожною секундою стало зрозуміло, що їх п’ятеро. Це було надто багато для мене. Я намагалася знову набрати поліцію, але зв’язок зник разом з інтернетом. Спочатку я подумала про те, щоб вистрибнути з вікна, але одразу відкинула цю думку — з десятого поверху не вижити.

“Десять, дев’ять, вісім, сім, шість…” — почав він рахувати. Я інстинктивно поклала руку на живіт, намагаючись заспокоїтись і шепотіла про себе: “Все буде добре.” Але серце билося все швидше.

“Три, два…” — голос звучав з кожним числом все більш загрозливо. Я підбігла до дверей і, зібравши всю свою волю, відчинила їх. П’ятеро чоловіків, високих і міцних, вартували переді мною, мов бар’єр. Вони не стали чекати запрошення — увірвалися в квартиру, і я відчула, як страх охоплює мене цілком. Їхні погляди були не просто погрозливими, вони були холодними і безжальними. Озброєні, вони озброєні, поки ніхто не бачив я взяла кухонний ніж та сховала його за спину. 

“Ну шо, Алісо, поговоримо?” — перший заговорив, і я відчула, як мене охоплює паніка.

Другий чоловік одразу почав встановлювати правила, які мене просто паралізували. “Не хвилюйся, світло зникло тільки до завтра. Якщо ти підеш до поліції або комусь розкажеш, твоїй мамі краще не чекати нічого хорошого.” Я не знала, що робити, як реагувати. Вся моя свідомість відмовлялася сприймати реальність. “твоя мама зараз сидить у 34-й квартирі і п’є чай з якоюсь тіткою. Якщо ти не хочеш, щоб вони стояли тут на колінах, ти покладеш ніж і сядеш за стіл.”

Я не могла відірвати погляд від його очей, коли він вимагав, щоб я написала те, що він диктує, сідай я диктую ти пишеш. Мені дали аркуш білого паперу та ручку, а інший забрав ніж,. Пиши “Я Аліса, пишеш своє прізвище та по-батькові. Бачила і була свідком, як Захар Білов перевозив наркотики, і там же вкрав у Назара Ковальчука 56000000$.В низу кладеш свій підпис та сьогоднішню дату.Тремтячими руками я писала все, що він говорив. Сльози текли по моїх щоках, але я не могла нічого змінити. Що вони зроблять із Захаром? Що якщо його вб’ють? Відберуть бізнес? Я писала, і руки були немов з чужого тіла.

Після того, як я закінчила, він забрав лист і почав його перечитувати. Я намагалась не дивитись на нього, щоб не здаватися слабкою.

“Молодець,” — сказав один з чоловіків, а потім додав: “Можеш коли хочеш.” Інші троє підходили до мене, а той, хто диктував, вийшов з квартири з іншим.

“Я сподіваюся, що ти розумієш, треба тримати язик за зубами, а то може й відріжемо,” — посміявся один із них. Я вже не могла більше думати, все стало розмитим, холодним, моторошним.

“Нас тут не було. Ти була в квартирі одна,” — мовив інший. “Так!” — відповіла я, ледь чутно. Я сиділа сама, тримтячи від страху, сльози не припинялися.

“Все, хлопці, йдемо. Стару хоронимо заживо,” — кинув він, дивлячись мені прямо в очі.

“Я б погрався з Алісочкою,” — сказав ще один, і вони зареготали. І, як виходили, я просто не могла відірвати погляд від дверей.

Коли вони нарешті пішли, мене накрила справжня істерика. Я впала на підлогу і почала ревіти, не розуміючи, що тепер буде. Що я зробила? Як я могла дозволити це?

Я не могла більше залишатись в такій ситуації. Вибігла до ванної і увімкнула воду, щоб хоч якось заспокоїтись. Мені потрібно було зібрати себе, бо я мала думати не тільки про себе. Тепер я була відповідальна за дитину всередині мене. Тільки так я могла дати собі шанс на подальше виживання, на боротьбу.