Яна Паувел - Тріумвірат. Дитя вогню, Яна Паувел

— Ми чекаємо ще когось? — порушив мовчанку Олівер.

— Не сьогодні, — заперечив Вільгельм, і усі вмить насторожились.

— Це може бути Герхард, — процідила крізь зуби Сара.

— Я так не думаю, — посміхнувшись, відповів Маркус. — Герхард зараз має бути дуже зайнятий.

— Наскільки взагалі можна бути зайнятим в пеклі, — додав схрестивши руки на грудях Велемир.

Вітольд з недовірою подивився на вартового.

— Ви вбили Герхарда? — прямо запитав він, відчуваючи як холоне в венах кров.

— Ми виграли десь три-чотири дні, — безвиразно мовив Вільгельм. — Він зв’язувався з ними раз на тиждень і доповідав про ситуацію.

Вітольд зусиллям волі придушив приступ паніки. Він знав, що шляху назад немає, ще коли Велемир переступив поріг його дому. Союз в будь-якому випадку прийшов би по їхні голови.

— Тоді хто це? — привела його до тями Сара.

Авто якраз зупинилося перед ворітьми, і Кіт, зітхнувши, підійшла до домофона. Ві на хвильку закляк, але, упізнавши голос відвідувача, відмер і, відтіснивши сестру, натиснув на кнопку.

Ворота відчинилися.

— Знаєш його? — безшумно підкрався вартовий.

— Друг Влади, — дещо роздратовано відповів він.

— Нелюд?

Ві кивнув.

— Я раніше не зустрічав таких як він. Кіт, можеш перевірити як там Ярослава?

Дівчина нахмурилась і схрестила  руки на грудях.

— Дейн сказав, що вона проспить щонайменше двадцять годин, — роздратовано нагадала вона.

— Будь ласка, — з натиском попросив він. Дівчина окинула його схвильованим поглядом, особливу увагу приділивши його тремтячим рукам. — Мені так буде легше.

Різко видихнувши, вона опустила руки і кивнула.

— Я побуду нагорі. Але тільки цього разу, — додала вона.

Дівчина якраз зникла на верху сходів, коли хлопець постукав у двері. Вітольд глибоко вдихнув і відчинив їх.

— Кепський вигляд, — окинувши його оцінюючим поглядом, мовив хлопчисько, і Ві мимоволі скрипнув зубами. — Отже, історія з лікарняним не далека від істини?

— Не дивись йому в очі, — застеріг Вільгельм, і Вітольд здригнувся від несподіванки.

— Фі, як неввічливо, — жартома обурився хлопчина і глибоко вдихнув, підтвердивши свою приналежність до нелюдей. — Цікава у вас тут компанія. Але досить жартів. Ти, — тицьнув він пальцем в Вітольда, — князь, правильно?

— А ти демонічний лис, — мовив з-за його спини Вільгельм. — Кіцуне?

— Куміхо, — заперечив Маркус. — Я відчуваю скупчення енергії в центрі його грудей.