Мар'яна Доля - Впізнай мене, Мар'яна Доля
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Вона затрималася на дві години, — я зітхнув і знову наповнив свою склянку. — Вам дійсно цікаво слухати про це?
— Ти ж бачиш, у мене з клієнтами просто штиль, — власник маленького ресторанчика на пляжі розвів руками. Ми з Нікою любили сюди приходити. А тепер я прийшов сам.
— Вам би зачинятися на зиму, — погода була мерзенна, вітер налітав поривами, і здавалося, що вже сутеніє, хоча була лише друга пополудня.
— Мені нудно сидіти вдома, — літній чоловік зітхнув. — З того часу, як померла дружина і я залишився сам… “Нудно” — не те слово, мені нестерпно бути там самому. Усе нагадує про неї… Тут якось легше. Іноді стається, як сьогодні, приб’ється якийсь клієнт, тож мені є з ким поговорити. Іноді сиджу сам. Але тут якось легше переживати самотність.
— Розумію, — я кивнув.
Я так само не міг сидіти вдома навіть в зимову негоду. Вдягався і йшов блукати вулицями, і чомусь найчастіше ноги приводили мене в ті місця, де ми любили бувати з нею.
— Ну от, не кажи більше, що мені не цікаво. Що сталося, коли вона прийшла пізно?
— Я… — замислився, пригадуючи той вечір. — Спитав, що трапилося. Чому вона не зателефонувала мені, якщо не встигла на автобус. Таке ж уже траплялося, і я забирав її. А Ніка відповіла, що її привіз господар будинку, де вона працювала. Що в нього непростий період у житті і він попросив її повечеряти з ним…
Старий хмикнув.
— Я б на твоєму місці наполіг, щоб вона більше не працювала на того мужика…
— Розумієте, я не мав на неї тиснути. Може, якби вона була моєю дружиною… Та й то навряд… Я зробив їй пропозицію раніше, ще перед тією кризою, але вона сказала: “Давай не будемо поспішати. Нам треба краще пізнати одне одного…” Ну і…
— Поки ти вів себе по-джентльменськи, той тип відбив її в тебе, — прямо сказав він.
— Ну, я сам винен…
— Трясця, хлопче, в чому ти себе звинувачуєш? — насупився власник ресторанчика.
— Я закривав очі на те, що вона вечеряє з ним… Що він возить її… А потім все ж не витримав. Його запросили на якусь вечірку, а він запросив її. Вона повернулася взагалі під ранок. Ну я й сказав, що не готовий таке терпіти. І якщо вона увесь час проводить з тим Юрієм, то може їй варто з’їхати від мене і переселитися в той його розкішний будинок? Вона якось так подивилася на мене… Ніби я її вдарив…
Я перехилив склянку, і пекуча рідина обпекла горло.Чомусь скільки не пив, я не п’янів.
— А потім? — очі старого під сивими бровами уважно вдивлялися в моє обличчя.
— А потім вона пішла…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Впізнай мене, Мар'яна Доля», після закриття браузера.
