АнєчкаLB - Більше, ніж альстромерії. Менше, ніж скріпки, АнєчкаLB

 – Поділіться зі мною своїми мріями, – попросив постачальник квітів. Він увійшов до кімнати і ліг на підлогу поруч із непримітною особою, теж спрямувавши погляд у стелю. – Давайте разом уявимо ваш ідеальний день. Якби раптом усе стало можливим. Що з вами відбувалося б?

 – Навіть не уявляю, – забарилася непримітна особа.

 – Ну що ви робили б, якби ваші страхи просто зникли? – не вгамовувався супутник.

 – Як це?

 – Просто уявіть, що ви нічого не боїтеся. Змогли б пройтися вулицею так, немов ви безстрашна і відважна? Немов ви ні про що не думаєте, і нічого вас не турбує.

 – Ні, – дівчина зовсім засмутилася і відвела погляд. – Я навіть не знаю, як це просто йти і нічого не боятися. Зі мною ж завжди мої думки.

 – А якщо ви уявите, що ви птах, наприклад? Зможете відчути його свободу?

 – Я навіть приблизно не знаю, як вони себе почувають. І уявлення не маю про що вони думають. Раптом вони так, як і я, всього бояться. У них багато приводів для переживань. Та й узагалі! Ми повною мірою не використовуємо свій людський потенціал і свої можливості. Ми не навчаємося бути людьми, а навіщось хочемо крила птахів. Людина знищує все, до чого торкається, і все, що її оточує. Усвідомлено чи ненавмисно, але ми приносимо нестерпний біль нашій планеті.

Доставник квітів лише зітхнув.

 – Хороших думок досі немає?

 – «Хороших»? Я не думаю про таке. Я постійно сподіваюся, аби не стало гірше, ніж є. Не ускладнилося б те, до чого хоч якось звикла. Про хороше і мріяти не смію. Та й не вірю я в його існування. Знати б ще, що саме точно є хорошим. Ось кілька зим тому був дуже скорботний випадок. Я зайшла до кімнати, а в ній літав метелик. Красивий і дивовижний. Він сідав мені на пальці й тупцював по долоні. Казкова істота. Я познайомилася з ним, роздивилася і вирішила врятувати, раз він мав необережність залетіти сюди. Адже я часто відкриваю вікна свіжому повітрю. Подумала, що в приміщенні він не виживе і йому потрібно повернутися у своє природне середовище існування. Потім відчинила вікно, випустила з рук. Із полегшенням вирішивши, що це прекрасне створіння тепер у безпеці. Але одразу ж ошелешила думка – метелики не живуть на морозі! Я його не врятувала, а навпаки – власноруч погубила. Через незнання. Мабуть, її лялечка була в якомусь квітковому горщику з підвіконня. І ось серед зими вона перетворилася на метелика. А я не зрозуміла, і через мою нерозумність сталася така жахлива подія. Хотіла як краще! З добрими намірами. А вийшло так... Хороші справи теж мають свій зворотний бік. Тому й роблю їх із побоюванням. Не нашкодити б більше нікому своїм бажанням допомогти. А то ж, виявляється, можу зробити ще гірше.

Співрозмовник притих, осмислюючи почуте. У роздумах минув якийсь час.

 – Я сьогодні бачив цікаву афішу. Днями відбудеться велика вистава. Виступатимуть ілюзіоністи. Хочете, разом підемо?

 – Дякую за запрошення. Я не знаю...

 – Що вас бентежить?

 – Я погано реагую на зміни. Мене лякає невідомість. Мої щоденні справи однакові вже багато років. Я звикла до розкладу і маршруту. Я розумію що за чим і в якій послідовності. І зовсім гублюся, коли щось іде не так, як учора чи як зазвичай. Кожен новий день лише змінює свій порядковий номер, тоді як зміст – стабільно однаковий.

 – Тим паче потрібно поступово розширювати кругозір. Ви дуже обмежили себе своїм розкладом і звичним маршрутом. Щоб розвиватися, потрібно бувати у місцях, де ще не бували; знайомитися і спілкуватися з новими людьми; робити те, що не робили, але дуже хотіли; вивчати те, чого не знаєте, але хотіли б знати. Ви сказали, що не читаєте книжок і не дивитеся фільмів. І тут мало хорошого. Так відкриваються бачення цього світу іншими людьми. Іноді корисно дізнатися, як сприймає звичне нам хтось інший. І, повірте, є вкрай цікаві ідеології. Не так, як ми звикли на все дивитися, а під іншим кутом. Іншим поглядом. І це надихає. Це так важливо дізнатися, як буває ще, а не тільки так, як уявляємо ми. Від цього людина росте. Та й на будь-яке запитання можна знайти відповідь. Наприклад, як хтось упорався з тією чи іншою подією, тоді як ви самі не бачите можливих виходів із подібної ж ситуації.

 – Тобто потрібно читати книжки і дивитися фільми, щоб вбирати в себе найкраще від тих героїв і брати гарний приклад з їхніх історій, переймаючи досвід?

 – Саме так. Та й узагалі корисно займати мозок. Коли його робота спрямована на розширення світогляду, на засвоєння нової інформації, на розвиток власних можливостей, то йому ніколи мух перетворювати на слонів. А так, нудьгуючи, він вигадує для вас все нові й нові страхи. Адже ви думаєте тільки про це. Ось він і вдосконалюється в обраному вами напрямку. А ви тільки уявіть, скільки дивовижного є у світі. Усього й не дізнатися. Мало того, надзвичайно важливо розуміти, чому ми тут, на яких механізмах усе навколо тримається і працює, що ми можемо зробити, а на що впливати не повинні. Це серйозно. І хоч єдиної істини немає у цьому питанні, але цим варто зацікавитися. Які є думки із цього приводу, теорії та факти. Адже все не просто так. А ми занадто мало про це знаємо.

 – Я перебуваю у постійній напрузі. Я в нескінченному очікуванні того, що в будь-яку хвилину може щось трапитися.

 – Хорошого?

 – Аж ніяк.

 – Але ж хороше теж може трапитися будь-якої хвилини. Чому не жити в очікуванні цього? Повірте, є щонайменше вісімсот причин любити життя і цікавитися своєю подорожжю цим світом.