Vit En - Влад і Марія Цепеш. Повернення додому, Vit En

На ранок у двері голосно постукали, жінка протерла очі пальцями рук, і невдоволено почала натягувати білий з кружевами, халат.

—Марі, хто там? -Влад тільки розплющив очі, почувши противний і набридливий звук.

—Не знаю, -втомлено відказала вона, одягнулась і врешті відчинила двері знявши клямку.

 — Княгиня,—перед нею був чоловік середніх років, на його обличчі був великий жахливий шрам, який на перший погляд був потворний і відлякуючий. Сам він виглядав ніби тільки з поля бою, коричневе бруднувате волосся, темнуватого кольору. Але його очі, ось чим він виділявся з основної маси чоловіків.. було в них щось незвичайне, красиве. Вони мали темно синій відтінок, але з зеленкуватими п'ятнами. Кажуть наші очі є дзеркалами душ, тоді його душа була понурою, але чистою, навіть шрам на їхньому фоні тепер не виділявся.

Вона відійшла в сторону, і врешті відвернулась, скосивши погляд на чоловіка, тихо пробубніла:

—Здається це до тебе.

—Велі? —князь підвівся з ліжка і підійшов до дверей, роздивлюючись того.

Чоловік вклонився, і заговорив:

—Знайшли трупи, швидше за все турецькі, впевнений розвідки влаштували тут, ну і напоролися на наших. Поруч лежало тіло одного з прифронтових солдатів, а саме дивне, що вбила їх усіх одна людина, рани характерні, зроблені явним професіоналом, на все про все чотири хвилини від сили.

—Можливо король Трансільванії почав діяти? - задумався Влад.

—Не думаю - втрутилася в розмову Марія, яка в цей час стояла біля стіни і уважно слухала.

Обидва чоловіки подивилися на неї.

—Король у Трансільванії може вести переговори і змови, але вбивати по дрібниці буде не розумним з його сторони, надіюсь йому вистачило розуму зрозуміти це- продовжила вона, склавши руку на руку.

— Вороги завжди можуть бути розумнішими, ніж здається, або ж дурнішими - схрестивши руки, сказав Влад, Марія окинула його незадоволеним поглядом з під лоба.

—І ще, турецькі посли вже тут, хочуть вашої аудієнції. -швидко перевів тему Велі, небажаючи бути свідком конфлікту.

 –Нехай чекають, зараз я зайнятий - чоловік одягнув сорочку і вийшов, ще обговорюючи щось, а опісля двоє чоловіків пішли.

Марія розслаблено плюхнулася на ліжко, не встигла заплющити очі, як у двері знову постукали. 

—Хто там ще ... - Пробурчала собі під ніс  княгиня і пішла до дверей.

Ілона мило стояла з книжкою в руках, і пані посміхнулася їй. Дівчинка простягла їй книжку.

 — Ти хочеш, щоб я почитала тобі? — пінявши брову сказала. Ілона кивнула головою у відповідь. 

Вони сіли на постіль і Марія почала читати...

                                                                          * * *

 Трансільванія. 

У темному сирому приміщенні сидів закутаний у важкі ланцюги котрий день Аслан, хлопець уже збився з рахунку котрий день. Двері відчинилися і увійшов 50-річний король, він підніс смолоскип до нього і хлопець здригнувся, від потока яркого світла і жару охопившого обличчя.

—Чого тобі треба пес? — випалив шехзаде і відвів голову вбік, сплюнувши потік густої червоної крові. 

— Ти вже стільки часу тут, а поваги досі не навчився, думаю моїм хлопцям точно треба поговорити з тобою, розповісти правила і надіюсь ти в'ясниш собі як треба поводитися з паном. - чоловік взяв рукою його вже відрісше чорне волосся.

 —Я думав ви мені друг, а ви, зрадник! - прошипів крізь зуби він і зробив спробу вирватися, але нічого не вийшло, а руки князя ще сильніше зімкулися. Він відтягнув волосся хлопчини в бік, Аслан поморщився і закусив губу. —Якесь не правильне у вас ставлення до полонених, навіщо я вам буду треба напівдохлим?

— Ну, я ж обіцяв не віддавати тебе твоєму батькові султанові, я й не зробив цього. А що до ставлення до тебе, то ти і на це не заслуговуєш, ви кляті османи робите нам стільки бід, що я готовий вбити кожного особисто.

Хлопець зневажливо глянув в очі старому чоловікові, а за секунду почав сміятися. Король явно не очікував цього, бо його обличчя зблідло.

—Чого ти смієшся, а? 

—Мені смішно від того, що ти злякався мене, на стільки, що держиш в кандалах, аби я точно не зміг увірвати такому собаці, як ти.

— Смійся поки можеш, щеня. - прошипів той, а опісля додав більш спокійним голосом —Нічого, скоро ми виступимо на Валахію і тоді я подбаю над твоєю стратою, а поки ти потрібен нам, і твоя сестричка зробить те, що я скажу - з усмішкою проказав він, і врешті випустив з рук його волосся.

Аслан спробував ударити його, але міцний ланцюг не дозволив, і гуркіт заліза ехом пройшовся по кам'яним стінам тамниці.

—Не старайся, найкраще залізо, сам Папа Римський, подарував його мені. Якби ти не пручався, ти навік прикований до стіни, допоки я сам не звільню тебе, але цього ніколи не станеться,  ти назавжди тут. Як тобі твій новий дім, шехзаде? -засміявся король, ударивши молодого чоловіка по плечу. —Тобі подобається твій новий гарем? Пацюки тепер твої вірні друзі. 

—Будь ти проклятий, підлий зрадник