Vit En - Влад і Марія Цепеш. Повернення додому, Vit En

Обід. Валахія

У велику, тронну залу входять двоє бояр.

—Навіщо нас закликали? -Запитав перший, з надією що він все ж знає чому, але той лишень пожав плечима.

— Невідомо, але я краще не приходив би, вони й так половину вже перебили. - вони сіли на велику дерев'яну лаву.

Двері відчинилися і зайшли двоє правителів, Марія дивилася кудись убік, вона думала про все, що сталося останнім часом. Дівчина важко зітхнула, ніби на душі було передчуття чогось страшного. Хлопець, помітивши це, взяв її за руку, але його міміка не видавала жодних емоцій, таким чином він показував свою незворушність.

—Диявол ... - прошепотіли підданні один односу на вуха.

—Тільки сьогодні стратив людину просто так, та ще й як жорстоко, справжній душогуб, відрубав  нещасному руку, а той лишень приняв кошти, ну а як в цьому світі жити, нам же треба якось ростити власних дітей.

—Іноді я ночами бачу його червоні як у бика очі - шепотілися слуги дивлячись у вікна де була порада.

У кімнату зайшов один із тих пліткарів і вклонився.

 —Турецькі посли чекають, ваша Величність.

Влад махнув рукою і через пару хвилин увійшли чоловіки в тюрбанах, мало того, що вони не зняли убори на знак поваги, так ще й не вклонилися.

—Султана, -злегка насмішливим тоном почав було той, але Марія його перебила, не давши договорити.

—Кажи швидше, що вам потрібно? — зневажливо пирхнула дівчина і закотила карі очі, менше всього їй хотілось вислуховувати цих нахаб.

 —Султан Мехмед передає вам весільний подарунок - посол посміхнувся, а Влад напружився. Чоловік дістав із бочки з якоюсь рідиною голову. Присутні зблідли, а очі Марії стали більше, вона одразу впізнала… 

—Мама, -дівчина ледве стрималася, щоб не заплакати, сказавши жалібним голосом і закусила язик, аби перебити не стримний потік сліз,що так і просилися вирватися  на зовню .

— Султан Мехмед, передає, що так і з вами буде, але він поки що шкодує вас і залишить живими тільки на згадку про померлу дружину-зрадницю.

 —Пішов геть! - крикнула Марія і встала з трону, чоловік тільки посміхнувся,а інші стримали посмішки.

 —Велі! - крикнув Влад і в кімнату вбіг слуга, він вклонився. —Прибий йому цей тюрбан до голови! - розгнівано наказав князь, обурений всім, що тут відбулось, і посол з побоюванням озирнувся.

—Султан вас за це стратить! - крикнув той,намагаючись надавити, але його ніхто не слухав. Через пару хвилин він упав на підлогу зі цвяхом у голові, тканина була вбита йому в голову і кров бігла струмком.

                                                                           * * *

Кімната Мехмеда місяцем раніше.

 — Повелитель, Хош'яр султан задумала змову, вона хоче убити вас, вона навіть мені погрожувала щоб я мовчав - сказав Радо.

—Якщо ти обманюєш мене...

—У мене є докази, ось. -перебив його і дав в руку листок, з ідеально виведеними буквами.

Мехмед примружив очі й різко підвівся попрямувавши до кімнати Хасекі. Хош'яр заплітала косу Фахріє, як влетів султан і з усієї сили дав їй ляпас. Султана навіть сказати нічого не встигла, Халіф підлетів до неї і кілька разів ударив її кулаком по обличчю, з носа полилася кров і жінка захрипіла від болю...

 —Мамочко! - Фахріє хотіла підбігати до неї, але султан штовхнув дочку на підлогу, так що вона вдарилася головою об дерево, і пів її обличчя було зчесано.

—Фахріє! — закричала Хош'яр і почала заливатися сльозами, намагаючись бідбігти до доньки..

                                                                          * * *

Сьогодення

Марія схопила чоловіків-послів, що залишилися, за руки і викинула на вулицю, по її щоці бігла величезна солона крапля.

—Геть звідси! Щоб вас не було більше, я знищу всіх вас! - кричала вона не заспокоюючись, різко під руку їй попалася палиця, вона вдарила нею по головах тих чоловіків, та з такою силою, що червона кров ринула на всі боки, від дівчини ніхто такого не чекав. —Ненавиджу..

До неї вийшов Влад і обійняв її, вона почала приходити до тями, і заплакала йому в плече, він погладив її по темному, як ніч волоссю, і повів в кімнату, подалі від допитливих очей.

—Тихіше, кохана, тихіше - тихо проказав і допоміг їй сісти на місце, ослабивши корсет.

—Ненавиджу їх усіх! Ненавиджу турків! Ненавиджу його! Боже, я сама турчанка...  

Він ніжно провів рукою по її щоці, намагаючись хоч трохи заспокоїти дружину.

— Я обіцяю, я знищу його, якби в мене було хоч не багато війська, але я поки не можу нічого зробити, вибач мені, кохана - він поцілував її в лоб.

—За що він так з нею ... Мама і так все життя страждала через нього, а він з нею так жорстоко повівся. Це я винна, напевно через мою не покору він вбив її. На моїх руках її кров..

—Ти не можеш знати точно, да і Мехмед і так завжди намагався найти привід, аби завдати їй шкоди, в цьому немає твоєї провини.

—Ти не розумієш, ти зовсім не розумієш мене! Це не через твої необдумані дії померла твоя мати, вона померла від серцевого нападу, а моя...моя мала б ще жити! - різко викрикнула вона.

Від таких слів Влад оторопів, приголомшено дивлячись на неї.

Марія поклала голову на подушку і гірко заплакала, заливаючись сльозима.

В кімнату увійшла Ілона, вона тихенько підійшла до Марії. Вона ніжно провела рукою по її обличчю та обняла, жінка обняла її у відповідь.