Аманді Хоуп - Таємниця Чорного Дракона, Аманді Хоуп

Глава 11

Воїн схвально кивнув і процес навчання продовжився.

- Стир, - почала я, коли перестала звалюватися на бік, щоразу норовлячи випасти з сідла. - А коли на вас напали там у таборі, Чорний дракон застосував свою магію?

Це питання мене давно непокоїло. Якщо вони називають магією чудові бойові здібності людини, то, власне, не такий уже цей світ і магічний. Я тоді теж можу зважати на свої лікарські навички – магічний цілитель.

Але відповідь чоловіка мене одночасно розчарувала та зацікавила.

- Якби принц застосував магію, - відповів він. - Нікого не залишилося б живими. Магія Чорного дракона не розрізняє своїх та чужих, тому подвійно небезпечна.

- А як вона проявляється? - не відставала я.

- Краще тобі не знати, - коротко кинув воїн і більше до цієї розмови не хотів повертатися. Довелося задовольнятися малим.

До темряви я їздила по колу невеликого загону.  В кінці мені вже непогано виходило хоча б триматися в сідлі.

Про те, що мої зусилля не пройшли даремно, зрозуміла на ранок наступного дня. Вся нижня половина тулуба неабияк нила. Ледве встала з ліжка, морщачись від болю. До відбитої п'ятої точки додалася крепатура. Пересуватися могла тільки в розкорячку, з жахом думаючи про те, що сьогодні ще цілий день їхати в сідлі.

Незважаючи на величезне бажання, просити принца дозволити мені їхати на возі або залишитись, навіть думати про це не стала. Моя гордість не витримає ще одного приниження. Тому кректаючи і морщачись, вилізла на конячку.

- Їдеш поряд зі мною, - коротко кинув драконистий нелюд і дав команду висуватися.

Перші кілька хвилин я, думала, помру, але виявилося це лише початок, і померти мені захотілося сильніше, коли ми виїхали з містечка і збільшили швидкість.

За своїми муками я погано запам'ятала дорогу. Лише добре вивчила круп та хвіст коня принца. Яскравими плямами лишилися щасливі моменти привалів. Я звалювалася з коня на траву, з блаженним стоном розкидаючи кінцівки в сторони, на кшталт морської зірки і миттєво відключалася. І було зовсім начхати на те, що відбувалося навколо. Навіть якби почалася поруч зі мною битва, не поворухнулася б, прикинувшись мертвою, що майже відповідало дійсності.

Засинала я миттєво і спала без сновидінь, наче провалювалася в темряву, єдиною думкою перед провалом у небуття, була думка про брата. Хоч би з ним було все добре…

Лише на четвертий день я почала бачити навколишнє, коли біль у м'язах став більш терпимим. Із задоволенням розглядала покриті весняною зеленню поля і долини, де-не-де жовті плями ранніх квітів, ліси ще сірі, але вже оживають першими яскраво-зеленими листочками. Запахи в повітрі носилися хвилюючі, природи, що прокидається від зимової сплячки. Дихалося легко та приємно. Якби це була дорога додому, я була б щаслива. Вже почала дбати про себе та про конячку самостійно. До того, кашу мені під ніс підсовував Стир, він же чистив кобилку.

Я була йому вдячна від щирого серця, але на слова поки що сил не вистачало.

Коли проїжджали невеликі села, з цікавістю почала розглядати місцевих жителів, все більше запевняючись, що потрапила до середньовіччя.Чоловіки були одягнені у довгі сорочки та широкі штани. А жінки в сукнях зі спідницями по щиколотки. Щоправда, кольори одягу залишали бажати кращого, дедалі більше сірі, похмурі. Єдині відмінності – яскраві пояси на чоловіках, стрічки та квітчасті фартухи – на жінках. Пізніше на привалі мені Стир пояснив, що колір поясів та стрічок відповідає клану, до якого належить те чи інше поселення. Зараз ми проїжджали землі другого принца Аслека Сніжного барсу та пояси на мешканцях були білі із синім малюнком. Виглядало дуже красиво. Я навіть хотіла такого собі випросити, але старий воїн мене вчасно зупинив, попередивши, що це дуже не сподобається Чорному дракону, а він і так, м'яко кажучі, мене не любить. Відклала придбання красивого пояса на дорогу назад, я не сумнівалася в тому, що все одно поїду до порталу і повернуся у свій світ. Віра в себе рухає гори.

Тому з інтузіазмом почала випитувати про Сніжного барса та його магію. Судячи з імені, він може звертатися до барса, але Стір і тут заперечливо похитав головою.

- Він творить магію, не перетворюючись на дику тварину, а викликаючи її дух. Іноді Сніговий барс бродить нічними вулицями міста, вселяючи в жителів страх і жах. Він може підкрастися непомітно і довідатися про всі ваші таємниці.

Магія другого принца є однією з найсильніших, з такою магією зірки пророкували стати правителем, але його доля розпорядилася по-іншому. Старшого брата Аскеда Мудрого лева було обрано кронпринцем – тим, хто успадковує престол. А другий принц міг вибрати собі шлях воїна чи вченого, мандрівника чи провидця, мага чи скарбника.

- А який шлях вибрав Барс? - запитала, захопившись розмовою.

Стир трохи зам'явшись, відповів:

- Він найбагатша людина імперії, за винятком імператора.

Ух ти, у них тут теж свої мільйонери є.

Після цих слів чоловік від'їхав від мене якнайдалі, не бажаючи продовжувати розмову.

А я так і не встигла розпитати, що за магія у кронпринца. Хоча, судячи з його імені, трохи зрозуміло. Мабуть, дуже розумний.

Всю дорогу Чорний дракон анітрохи не звертав на мене уваги, і це починало злити. Залишив би мене в місті і клопоту менше, так ні, потяг за собою.

З наближенням до столиці в серці наростала тривога. Що там буде? Чи визнає мене батько дівчини? Одна річ обманювати сторонніх людей, але татко навряд чи не впізнає своє чадо. І вже тоді цей чорний гнобитель не проґавить шансу помахати мечем.

На околицях міст тіснилися невеликі будиночки, дерев'яні чи глиняні із солом'яним дахом. Навколо панувала бідність і злидні. Але в міру того, як ми просувалися вглиб, будинки ставали добротнішими, вищими і багатшими. Так само, як і одяг на мешканцях. Розбиті вози змінювалися витонченими каретами.

Одне було незмінне – зустрічали наш загін зовсім не дружелюбно, так було й у столиці.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍