Іван Семесюк - Еволюція або Смерть! Пригоди Павіана Томаса

здійняли стрілянину по депутатах з «Опозицій­ного блоку». Полетіли перші бумеранги і почувся брязкіт недовилученої холодної зброї. Члени пар­ламентського комітету з остаточного винищення московитів повиймали з піхов свої короткі кацбальгери та прииикані під сидіннями довжелецькі клейнори. Залунали постріли депутатських мушкетонів і аркебузів.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Хлопці! Бийте москалів! Добра нагода! І хапайте Банкея Йотаку! Знову зрада! Нас зливають!

ГОЛОСИ ІЗ ЗАЛУ. Слава парламентаризму! Ось він! Зараз ми йому покажемо тибетський мір!

СИРОТА Т.Я. Бляді! Бандеравци! Праклятиє хахли! Пустітє мєня! Я Банкей!

Голова фракції «Стоп пиздець!» Газдрубал Кала­чакрович Дурдинець натягнув тятиву тяжкого англійського лука.

ДУРДИНЕЦЬ Г.К. Гей, хлопці! Свободівці! Розступіться!

СИРОТА Т.Я. Калачакравіч! Падонак! Я тєбя із-пад землі дастану! Фашист! Слава Наваросії!

Довга стріла зі свистом прошила тіло Томаса Яковича наскрізь, вилетіла зі спини костюма «Ембріоні» і застрягла в горлі найстаршого за віком народного депутата скликання Юліана Леопольдовича Шпака. Той рипнувся і замер­тво впав на Томаса Яковича, остаточно доконавши його своєю вагою.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Оце тобі за те, що ти фрак­ції міняв як шкарпетки, старий кнопкодав! Так, шановні колеги! Оголошую обідню перерву на годину. Порубані руки регіоналів стюарти нехай складуть у мішки і занесуть частково до парламентського буфету, частково до кабі­нету Кривавого Пастора, бо йому нема коли пообі­дати через зайнятість. Після обіду голосуватимемо за конкретні бюджетні статті. Вгомоніться вже! Час не жде! Слава Наддніпрянській Імперії!!!

ГОЛОСИ ІЗ ЗАЛУ. Смерть московським павіантам!

ГОЛОВУЮЧИЙ. Амінь!

ЛЕКЦІЯ № 12

Південна Індія, штат Тамілнаду, священний пагорб Аруначала, ашрам універсального гуру Бхагавана Падлосамбхави.

Томас Якович Сирота сидів на грубій гілці ста­рого баньяна в компанії місцевих макак, смачно жер шматок підгнилого манго, штовхався ліктями і час від часу зазирав у вікно глинобитної споруди ашраму, де ось-ось мав розпочатися сатсанг. Іноді він жбурляв у нього шкірки і встромляв свою страшну пику аби роздивитися обстановку.

Незважаючи на ранковий час, знаменитий ашрам духовного вчителя Падлосамбхави був ущент забитий шукачами істини, неврастеніками, неви­правними йогами і професійними ідіотами популярних серед сучасних містиків конфесій — починаючи від буддизму і закінчуючи націонал-дарвінізмом. Простора, світла зала духовного осередку гула багатьма мовами і голосами. Гро­мада послідовників чекала на появу Бхагавана і обговорювала важливі речі — хто як поспав, хто як просрався після індійських харчів, хто де і за яких обставин досяг свого першого самадхі, хто яку цікаву книжечку із дзогчену прочитав остан­нім часом і хто до якої лінії передачі священного досвіду належить. Також піднімалася важлива тема — який духовний вчитель краще, хто з вчи­телів пиздить, а хто дійсно є просвітленим майстром.

З усього виходило так, що всі вчителі пиздять, бо ніхто з присутніх в залі досі так і не досяг мети — омріяного просвітлення. До Падлосамбхави шукачі істини зверталися лише тоді, коли всі можливі духовні практики було опановано, всіх учителів вислухано, всі настанови осмислено, а результатами досі й не пахло. Всіх і кожного в цій залі вкрай заїбала крутійська порада духов­них гуру: якщо відчуваєш якісь сумніви — просто продовжуй практикувати. Таким чином, не одну тисячу шукачів було загнано в темний кут чорної тантри та фінансової скрути, доведено до нарко­манії, скотолозтва і соціального дна.

Гуру Падлосамбхава не належав до конкретної релігійної секти і не проповідував якихось осо­бливих методик. Він навіть не зайобував учнів дихальними практиками. Бхагаван просто заро­бляв гроші на чужому нещасті і завжди казав: свербить — чеши, їбуть — біжи! Але при цьому дивним чином його сатсанги славилися високим процентом просвітлених учнів. В особливо вдалі дні їх виносили з ашраму пачками і складали під розлапистими баньянами, де спеціально нав­чені тубільці відганяли від них мавп, москітів і московитських туристів. Бхагаван знав, як пра­вильно поводитися з ідіотами: він усіляко їх гно­бив, нищив морально і принижував фізично, а тому шукачі істини залишали відвідини цього вчителя наостанок. Однак, завжди виходило так, що всі ті, хто вже досяг розчарування, але ще не дістався шизофренії, рано чи пізно опинялися в його ашрамі. Через набуту завдяки духовним практикам жадібність духу шукачам істини було шкода згаяних надарма років, і вони вдавалися до цього останнього варіанту.

Бхагаван був прихильником жорсткого і праг­матичного підходу до духовних справ. Він нази­вав це «люта тантра», або ж «адвайта-сержанта», і при цьому гидко хихотів.

— Ці телепні чомусь думають, що я допоможу розв’язати жалюгідні вузли їхніх нікчемних проблемок, — казав він, — але ж вузли зав’язано не для того, щоби їх розв’язувати, а навіть навпаки. Менше з тим, жити якось треба!

* * *

Посеред зали промовисто височить здоровенна купа мішків, дбайливо напханих грошима, пере­важно рупіями та австралійськими доларами. Навколо мішків видніються зі смаком розставлені вази з пишними букетами та бронзові статуетки страшних індійських божків. Солодко куряться пахучі сандалові палички, з підключених коло­нок грає зваблива тамільська музика. Над вікнами понамальовано педагогічні гасла: «Карму тантрой не испортишь», «Добро має бути з клумаками» і так далі.

Рівно о восьмій ранку розчинилися красиво оздо­блені двері, й у залі з’явився гуру Падлосамбхава. Він зробив кілька рішучих кроків у бік купи з гро­шима, вліз на саму її гору, шляхетно вмостився і кинув мудрим поглядом на аудиторію. Розмови одразу вщухли, встановилася тиша і запопадлива увага.

Гуру витримав театральну паузу, зиркнув по сто­ронах і несподівано харкнув у публіку огид­ним тютюновим слизом. Жовтий плювок полетів далеко через голови і влучив у літню американ­ську буддистку, в якої одразу стався потужний нервовий напад. Зала здригнулася і принишкла остаточно.

— Значить так, якщо хтось має якісь конкретні питання — ставте. А ні — пиздуйте нахуй у свої йобані Америки-Європи, чи звідки ви там понапирали. Вас це так само стосуєтся, — гаркнув Падлосамбхава і жбурнув недогризком у двох інтегральних йогів, що сиділи в дальньому кутку. Недогризок влучив одному з них прямо в лоба, той підскочив і вигукнув: — Вінават, гаспадін єсаул!

— Це ж треба, і тут кацапи, — здивувався гуру. — Йоги, мийте ноги! Ну що ж, почнемо сеанс караль­ної філософії і розглянемо ваші, поза сумнівом, ідіотські питання. Починайте!

Хтось в ближніх рядах набрався сміливості й запитав.

— Пане Бхагаване! Як нам підвищити результати духовного росту? Ми пройшли вогонь і воду, від­сиділи свої сраки у найглибших ретритах, роками товклися по віпашьянах і по дзадзенах! І що? Де обіцяне просвітлення?

— А нащо тобі просвітлення? — щиро поцікавився гуру. — Що ти будеш з ним робити? Складеш у мішок, як гроші, чи прикопаєш за хлівом від продрозверстки? От нахуя тобі просвітлення, якщо його все одно ніхто не