Франко І. Я. - Панські жарти, Франко І. Я.

що скаже

Комісар, він рвонувсь ураз,

Комісара за грудь потряс

І крикнув. «Кровопійце! Враже!

Чи ще із тебе не досить?

Чи ще ти моїх мук не сит?

Коли не сит, так доконай же

Мене відразу!» -

«Гвальт! Ратуйте!» -

Комісар крикнув, взад подався.

Тут пана гайдуки спіймали.

Він висапавсь і - засміявся.

 

91. Помста комісара

 

«Го-го, Herr Schlachziz, не шартуйте,

От ви які! Ану там, чуйте,

Пан керкермайстер, Bank heraus!» 24

 

Мигуцький зблід. «Се що значиться?

Я ж шляхтич!.. Ти би смів?.. Я… я…»

 

«О, прошу, прошу не шуриться!

Тепер в нас конституція!

І проти права й проти пука

Всі рівні. Хльопці, legt ihn platt! 25

Най пан пізна, що то за штука!

Legt ihn і всипте твацять п’ять!»

 

І дармо пан пручавсь, кричав,-

Прийшлось в конституційний час

Закоштувать того, чим сам

Колись так щедрий був для нас.

 

Встав, мов пришиблений, немов

Той труп блідий. Лиш з уст стиснутих

По крапельці стікала кров,

І кров’ю також налилися

Білки очей непевних, лютих.

Він звільна к німцю підійшов

І шепнув: «Ну, тепер молися!

Сього не подарую я,-

Се, швабе, буде смерть твоя!»

 

«Herr Schlachziz, панє топрочею,-

Спокійно німець відказав

І головою похитав,-

Gedenken Sie, was Sie da sprechen! 26

Се не кашіть, то є Verbrechen, 27

То є похроса! Ви своєю

Шляхетською пихою сам

Сопі все лихо наропили!

Я ш тут то вас ішов в тій хвили,

Шоп топру вість потати вам.

Ось тут у мене ваша пані

І кльопи, що пули піттані

У вас,- вони сюта прийшли

Са вас просити. Кльопа клюпа,

Та топра, пане! Ваша пані

Мені роскасувала купа,

Як то вони їй помохли

У всім. Не міг я віткасати

І йшов сюта, шоп вам свій піль,

Свою сневаху тарувати.

Та тохо, шо ся тутка стало,

Я тарувати вам не міг.

Тут Ordnung 28 є отин тля всіх!

Ітіть ше, пане, геть віттіль

І сапувайте, шо пропало!»

 

Та дивне диво! Ті слова,

Що сповіщали пану волю,

Не то що не втишили болю,

А мов збільшили; голова

Його схилилась, згасли іскри

В очах, а хід, недавно бистрий,

Зробивсь повільний. Мов зовсім

Утратив тямку й почування,

Зробивши кроків шість чи сім,

Він став, оглянувсь - і ридання

Нараз ним затрясло усім.

 

92. Визволення й закінчення

 

Чого він плакав? Чи лиш з болю,

Чи з того, що ішов на волю?

Чи смерть вже близьку прочував?

Чи зрушила запекле серце

Мужицька добрість, що їй перше

Через насилля не взнавав?..

 

Отут моя кінчиться повість.

Що далі сталось - в двох словах

Скінчу. Запізно в пана совість

Порушилась. Грижа й тюрма

Його здоров’я підточила,

Так що заледво на ногах

Міг удержатися. Рішила

Лікарська рада, що нема

Рятунку, лиш в італьськім краю,

Під теплим небом. Що робить,-

Вже ж треба їхать, скоро рають!

Та відки грошей учинить?

Го-го, а від чого ж є жид

Услужний? Мошко наш не спить!

Як лиш учув, що панству гроші

Потрібні - духом прилетів…

(А як недавні нехороші

Часи були, то не являвся,

Але з злодіями змовлявся

І крадене в дворі добро

Скуповував у двораків.)

Оттой-то юда підлизався,

Підсунув гроші і перо,

А пан і сам не спам’ятався,

Як контракт з жидом підписав.

І поки жнива ще настали,

Пан з панею в Італью мчав.

Дітей кудись порозміщали,

Замкнули двір, а жид обняв

Село в оренду.

 

Рік минав,

Вернула пані вже вдовою,-

Пан на чужині десь сконав.

 

Жила самітньо, сумувала,

З людей ні з ким не розмовляла,

Лиш Мошко щиро припадав

Все коло неї і держав

Посесію. І ще пройшло

Літ кілька. Пані враз зібралась,

Не говорила, не прощалась

Ні з ким і десь кудись помчалась,

І слід за нею замело.

 

А Мошко закупив село.

 

Січень і лютий 1887

 

 

До другого тому входять поетичні твори 1874-1898 рр. В ньому завершується друкування збірки «З вершин і низин», розпочате в першому томі. Зокрема тут подається поема «Панські жарти».

У томі вміщені також збірки «Зів’яле листя», «Мій Ізмарагд» то поезії 1875-1898 рр., які не увійшли до збірок, а були опубліковані в різних періодичних виданнях, календарях та збірниках.

Вперше друкується ряд віршів (1874), автографи яких зберігаються у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР.

 

 

ІЗ ЗБІРКИ «З ВЕРШИН І НИЗИН»

 

Панські жарти. Поема з останніх часів панщини. Вперше надруковано у кн.: Іван Франко. З вершин і низин. Львів, 1887, с. 76-251; вміщена також у другому виданні збірки «З вершин і низин» (Львів, 1893, с. 293 - 391). Із видання 1893 р. було зроблено окрему відбитку під назвою: «Панські жарти. Поема з недавньої минувшини. Івана Франка. Накладом автора. Львів, 1893».

До цього окремого видання поеми Франко додав віршовану посвяту - «Присвята пам’яті мойого батька Якова Франка»:

 

В часах пониження, й неволі,

І нагніту, і темноти,

В тяженькій, панщизняній школі

Родився, ріс і виріс ти.

 

Та хоч і як негода люта

Товкла й морозила наш дух,

Ти не подався в жадні пута,