Чарльз Діккенс - Різдвяна пісня, Чарльз Діккенс

заросле бур’янистою травою - жирною, що всотала в себе не життєві соки, а трупну гнилизну. Але ж і місце!

Привид зупинився серед могил і вказав на одну з них. Скрудж, тремтячи, підійшов до неї. Нічого не змінилося в обличчі Привида, але Скрудж із жахом відчув, що якийсь новий зміст відкривається йому в цій величній фігурі.

- Перш ніж я зроблю останній крок до могильної плити, на яку ти вказуєш,- сказав Скрудж,- відповіси мені на одне питання, Духу. Мені являлося те, що буде, чи те, що може бути?

Але Дух і далі мовчав, а рука його вказувала на могилу, біля якої він зупинився.

- Життєвий шлях людини, якщо йти ним неухильно, веде до певного кінця,- мовив Скрудж.- Але якщо людина зійде з цього шляху, то й кінець буде іншим. І так само може змінитися й те, що ти показуєш мені зараз? Чи ні?

Але Привид і далі мовчав і стояв непорушно.

Увесь тремтячи, Скрудж на колінах підповз до могили і на зарослій травою кам’яній плиті, куди вказувала рука Привида, прочитав своє власне ім’я: Ебенезер Скрудж.

- То це був я - той, кого бачили ми на смертному одрі? - скрикнув він.

Рука вказала на нього і знову на могилу.

- Ні, ні, Духу! О ні!

Рука більше не рухалася.

- Духу! - заволав Скрудж, хапаючись за полу його одежі.- Вислухай мене! Я вже не той, яким був. І я вже не буду таким, яким став би, коли б не зустрівся з тобою. Навіщо показуєш ти мені все це, якщо мені нема порятунку!

І вперше за увесь час Привидова рука ледь помітно здригнулася.

- Добрий Духу,- благав його Скрудж, розпростершись перед ним на землі.- Ти жалієш мене, сама твоя природа закликає тебе до милосердя. Скажи ж мені, що змінивши своє життя, я ще можу врятуватися від такої долі.

Милостива рука затремтіла.

- Я шануватиму Різдво у своєму серці й зберігатиму пам’ять про нього весь рік. Я спокутую своє Минуле Сьогоденням і Майбутнім, а спогад про трьох Духів завжди житиме в мені. Я не забуду цих уроків, не зачиню свого серця для них. Скажи, що я можу стерти напис із цієї могильної плити!

Наче в агонії, Скрудж схопив Привидову руку. Привид спробував звільнитися, але розпач додав Скруджеві сили, і він міцно вчепився в руку. Однак Привид таки виявилася дужчим і відіпхнув Скруджа від себе.

Здійнявши руки в останньому благанні, Скрудж знову просив змінити його долю, і раптом помітив, що Привидове обличчя змінилося. Його каптур і мантія зморщилися, обвисли, весь він якось зменшився і перетворився на різьблене бильце ліжка.

Куплет п’ятий. Завершення цієї історії.

 

 

Так! Це було бильце його власного ліжка, і кімната була теж його власна. А найкраще було те, що і Майбутнє належало йому, і він міг ще змінити свою долю.

- Я спокутую своє Минуле Сьогоденням і Майбутнім! - повторив Скрудж, прудко вилізаючи з постелі.- І пам’ять про трьох Духів житиме в мені вічно! Джейкобе Марлі! Подякуймо Небу і світлому Різдву! На колінах я воздаю їм хвалу, старий Джейкобе! На колінах!

Він так прагнув здійснити свої добрі наміри і був такий схвильований, що голос не корився йому, а обличчя все ще було мокре від сліз, бо він ридма ридав, благаючи Духа.

- Вона не пропала! - закричав Скрудж, хапаючись за фіранку з-над ліжка і притискаючи її до грудей.- Вона тут, і кільця тут, і ніхто її не зривав! Усе тут… і я тут… і нехай зникнуть привиди того, що могло бути! І вони зникнуть, я знаю! Вони зникнуть!

Говорячи так, він намагався вдягнутись, вивертав сорочку навиворіт, натягав задом наперед, сунув руку не в той рукав, і ногу не в ту штанину,- словом, від хвилювання страшенно метушився.

- Сам не знаю, що зі мною діється! - закричав він, плачучи й сміючись, коли панчоха Лаокооном 14 оповилися круг нього.- Мені так легко, наче я пір’їнка, так радісно, наче я ангел, так весело, наче я школяр! А голова йде обертом, як у п’яного! Вітаю з Різдвом усіх, усіх! Із Новим роком весь світ! Ура! Ура! Ура!

Він убіг у вітальню і став, засапавшись.

- Ось і каструлька, в якій була вівсянка! - вигукнув він і знову забігав по кімнаті.- А через ці двері проникла сюди Тінь Джейкоба Марлі! А в цьому кутку сидів Дух Нинішнього Різдва! А за цим вікном я бачив літаючі душі. Усе так, усе на місці, і все це було, було! Ха-ха-ха!

Це й справді був чудовий сміх - особливо для людини, яка давно вже розучилася сміятись. І це був лише початок, лише передвістя ще багатьох хвилин такого ж радісного, веселого, задушевного сміху.

- Який же сьогодні день, яке число? - запитався Скрудж.- Не знаю, як довго пробув я серед Духів. Не знаю. Я нічого не знаю. Я мов новонароджене дитя. І нехай! Не біда. Воно й краще - бути дитиною. Ура! Ура! Ура!

Його радісні вигуки перервав церковний дзвін. Як же весело він дзвонив! Дінь-дінь-бом! Дінь-донн-бом! Бом-донн-дінь! Донн-дінь-дінь! Бом-бом-бом! О, як чудово! Як чудово!

Підбігши до вікна, Скрудж підняв раму і висунувся назовні. Ні імли, ні туману! Ясний, погожий день. Колючий, підбадьорюючий мороз. Він посвистує у свою крижану сопілочку і змушує кров, пританцьовуючи, бігти по жилах. Золоте сонце! Блакитне небо! Прозоре свіже повітря! Веселий передзвін!

О, як чудово! Як чудово!

- Який нині день? - звісившись униз, гукнув Скрудж до святково вдягненого хлопчика, який стояв у нього під вікнами і роздивлявся довкола.

- Що? - здивовано запитав хлопчик.

- Який сьогодні день, люба дитино? - повторив Скрудж.

- Сьогодні? - знову здивувався хлопчик.- Таж сьогодні Різдво!

«Різдво! - подумав Скрудж.- То я не пропустив свята! Духи здійснили все це за одну ніч. Вони