Чарльз Діккенс - Різдвяна пісня, Чарльз Діккенс

- Послухай, милий хлопчику!

- Що? - відгукнувся той.

- Ти знаєш крамницю курятини за квартал звідси, на розі? - запитав Скрудж.

- Звісно, знаю! - відповів малий.

- Яка розумна дитина! - захопився Скрудж.- Дивна дитина! А ти не знаєш, чи продали вони вже індичку, яка висіла в них у вікні? Не маленьку індичку, а велику, призову?

- Найбільшу, завбільшки як я?

- Яка кмітлива дитина! - вигукнув Скрудж.- Говорити з тобою - одне задоволення. Так, мій друже!

- Вона й зараз там висить,- сказав хлопчик.

- Висить? - сказав Скрудж.- То збігай і купи її.

- Та ну тебе! - буркнув хлопчисько.

- Ні, ні, я не жартую,- запевнив його Скрудж.- Купи її і скажи, хай принесуть сюди, а я вже розпоряджуся, куди її доставити. Приведи сюди управляючого і одержиш від мене шилінґ. А якщо встигнеш за п’ять хвилин, одержиш півкрони!

Хлопчик помчав стрілою і, певно, вправна рука пустила цю стрілу з тятиви, бо вона не втратила марно ні секунди.

- Я пошлю індичку Бобові Кретчиту! - прошепотів Скрудж і від захвату аж зайшовся сміхом.- Ото вже він буде голову ламати, хто це йому прислав. Та індичка, мабуть, удвічі більша від Крихітки Тіма. Навіть Джо Міллер 15 ніколи б не придумав такої штуки - послати індичку Бобові!

Перо погано слухалося його, але він усе-таки надряпав адресу і зійшов униз,- відімкнути вхідні двері. Він стояв, чекаючи управляючого, і тут погляд його спинився на дверному молоткові.

- Я любитиму його до кінця моїх днів! - скрикнув Скрудж, погладжуючи молоток.- Але ж я й не дивився на нього колись. Яке в нього чесне, відкрите обличчя! Чудесний молоток! А ось й індичка! Ура! Ура! Як поживаєте? Веселого Різдва!

Яка ж це була індичка! Сумнівно, щоб ця птаха могла коли-небудь триматися на ногах - вони б підломилися під її вагою, як дві соломинки.

- Ні, вам її не доволокти до Кемден-Тавна,- сказав Скрудж.- Доведеться найняти кеб.

Він говорив це, задоволено посміюючись, і з усмішкою заплатив за індичку, і з усмішкою оплатив кеб, і з усмішкою розплатився з хлопчиком, і з усмішкою опустився, засапавшись, у крісло, і сміятися ще, аж доки сльози не потекли в нього по щоках.

Поголитися виявилося непросто, бо руки у нього все ще дуже тремтіли, а гоління вимагає неабиякої обережності, якщо ви й не дозволяєте собі пританцьовувати під час цього заняття. Утім, навіть якби Скрудж відітнув собі кінчик носа, він спокійнісінько заліпив би рану пластиром і так само був би геть усім задоволений.

Нарешті, святково вдягнувшись, він вийшов з дому. По вулицях уже хмарою сунув народ - зовсім як того різдвяного ранку, який Скрудж провів із Духом Нинішнього Різдва. Заклавши руки за спину, Скрудж ішов по вулиці й сяючою посмішкою вітав кожного стрічного. І такий був у нього щасливий і доброзичливий вигляд, що двоє-троє перехожих, дружелюбно посміхнувшись у відповідь, сказали йому:

- Доброго ранку, сер! Із Різдвом вас!

І Скрудж не раз відтак розповідав, що ці слова лунали в його вухах райською музикою.

Не встиг він відійти від дому, як побачив, що назустріч йому йде огрядний джентльмен - той самий, що, зайшовши до нього в контору на Святвечір, запитав:

- Скрудж і Марлі, якщо не помиляюся?

Скруджа аж пересмикнуло від думки про те, як гляне на нього цей поважний пан при зустрічі, але він знав, що не повинен ухилятися від визначеного йому шляху.

- Дорогий сер,- сказав він, на ходу простягаючи обидві руки старому джентльменові,- сподіваюся, ви успішно завершили вчора вашу справу? Це дуже добра справа. Вітаю вас зі святом, сер!

- Містер Скрудж?

- Саме так,- відповів Скрудж.- Це моє ім’я, але боюся, що воно звучить для вас не дуже приємно. Дозвольте попросити у вас пробачення. І ви мене дуже зобов’яжете, якщо… - і тут Скрудж прошептав йому щось на вухо.

- Господи милосердний! - здивовано вигукнув джентльмен.- Мій дорогий містере Скрудже, ви жартуєте?

- Зовсім ні,- сказав Скрудж.- І дуже вас прошу, ані фартинґу менше. Я таким чином лише сплачую частину своїх давніх боргів. Можете ви зробити мені цю послугу?

- Дорогий сер! - сказав старий джентльмен, тиснучи йому руку.- Я просто не знаю, як і дякувати вам за таку щедрість…

- Будь ласка, ані слова більше,- обірвав його Скрудж.- Зайдіть якось мене провідати. Зайдете?

- З радістю! - скрикнув старий джентльмен, і без сумніву, це було від душі.

- Дякую вам,- сказав Скрудж.- Тисячу разів дякую! Я дуже вам зобов’язаний. Бувайте здорові!

Скрудж побував у церкві, потім ходив по вулицях, придивлявся до перехожих, гладив по голівках дітей, розмовляв із жебраками, заглядав у вікна квартир і в підвальні вікна кухонь,- і все, що він бачив, сповняло його серце радістю. Чи думав він коли-небудь, що звичайнісінька прогулянка - та й узагалі геть усе - може зробити його таким щасливим! А коли почало смеркатися, він рушив до будинку племінника.

Не раз і не двічі пройшовся він мимо його дому туди-сюди, не зважуючись постукати в двері. Нарешті, зібравшись із духом, піднявся на ґанок.

- Чи вдома господар? - запитав він дівчину, яка відчинила йому двері. Яка мила дівчина! Прекрасна дівчина!

- Удома, сер.

- А де він, моя люба? - запитав Скрудж.

- У їдальні, сер, і господиня теж. Дозвольте, я вас проводжу.

- Дякую. Ваш господар мене знає,- сказав Скрудж, уже взявшись за ручку дверей у їдальню.- Я пройду сам, моя дорога.

Він тихенько повернув ручку і просунув голову в двері. Господарі в цю мить обдивлялися парадно накритий обідній стіл. Молодята ж завжди непокояться з приводу сервіровки столу і готові десятки разів перевіряти, чи всі на місці.

- Фреде! -