Автор невідомий - Народні казки - Російські казки

— Коли так, ваша правда: в селі такої соломи не знайдеш. Сідайте з нами!

Холодило заліз зі своїм кулем у корабель, і полетіли вони далі.

Летіли вони, летіли і прилетіли до царського палацу. Цар саме обідав. Побачив він летючий корабель і послав своїх слуг:

— Ідіть запитайте, хто на тому кораблі прилетів — які заморські царевичі та королевичі?

Слуги побігли до корабля і бачать — сидять у кораблі прості мужики. Не стали царські слуги й питати, хто вони такі й звідки прилетіли. Повернулись і доповіли царю:

— Так і так! Нема на кораблі жодного царевича, нема й королевича, а все чорна кістка — мужики прості. Що накажете з ними робити?

«За простого мужика нам доньку віддавати негоже, — думає цар. — Треба від таких женихів позбавитись».

Спитав він у своїх придворних, князів і бояр, що тепер робити, як бути.

Вони й порадили:

— Треба всякі важкі завдання придумати, щоб він їх не виконав. Отоді й дамо йому відкоша.

Зрадів цар, зразу послав слугу до дурника з таким наказом:

— Хай жених дістане нам, поки наш царський обід не закінчився, живої та мертвої води.

Задумався дурник:

— Що ж тепер робити? Я й за рік, а може, й за весь вік свій не знайду такої води.

— А я навіщо? — каже Скороходець. — Вмить за тебе справлюсь.

Відв’язав ногу від вуха і побіг за тридев’ять земель у тридесяте царство. Набрав два глечики води живої і мертвої, а сам думає: «Часу лишилося ще багато, посиджу-но я трохи — встигну вчасно повернутися!».

Сів під густим розкидистим дубом та й задрімав…

Царський обід закінчується, а Скороходця все нема.

Спохмурніли всі на летючому кораблі — не знають, що й робити. А Слухайло припав вухом до сирої землі, прислухався й каже:

— Он який сонько-дрімко! Спить собі під деревом, хропе на все горло!

— От я його зараз збуджу! — каже Стрілько. Схопив він свою рушницю, прицілився і вистрілив у дуба, під яким Скороходець спав. Посипалися з дуба жолуді — просто на голову Скорохідцеві. Прокинувся той:

— Лишенько! Я ж заснув!

Схопився і вмить приніс глечики з водою:

— Ось, маєте!

Встав цар з-за столу, глянув на глечики й каже:

— А може, ця вода несправжня?

Упіймали півня, відірвали йому голову і покропили мертвою водою. Голова вмить приросла. Покропили живою водою — півень на ноги скочив, крилами залопотів, «Ку-ку-рі-ку!» заспівав.

Сердито стало цареві.

— Ну, — каже він дурникові, — це моє завдання ти виконав. Загадаю тепер друге! Якщо ти такий вправний, з’їж зі своїми сватами за раз дванадцять волів смажених і стільки хліба, скільки в сорока печах спечено!

Засмутився дурник, каже своїм товаришам:

— Та я й однієї хлібини за день не з’їм!

— А я навіщо? — каже Ненажера. — Я і з волами, і з хлібом сам упораюсь. Ще й мало буде!

Велів дурник передати цареві:

— Тягніть волів і хліби. Будем їсти!

Привезли дванадцять волів смажених і стільки хлібин, скільки в сорока печах спечено. Ненажера давай волів наминати — одного за одним. А хлібини так у рота і вкидає хлібину за хлібиною. Усі вози спорожніли.

— Давайте ще! — кричить ненажера. — Чому так мало приготували? Я тільки розсмакував!

А в царя більше ні волів, ні хлібів нема.

— Тепер, — каже він, — новий вам наказ: випити за раз сорок бочок пива, кожна бочка по сорок відер.

— Та я й одного відра не вип’ю, — каже дурник своїм сватам.

— Те ж мені горе! — відповідає Випивайло. — Та я сам у них усе пиво вип’ю, ще й мало буде!

Прикотили сорок бочок-сороківок. Стали черпати пиво відрами та подавати Випивайлу. Він як ковтне — відро й порожнє.

— Що це ви все мені відрами підносите? — каже Випивайло. — Так ми цілий день проваландаємося!

Підняв він діжку й спорожнив її за раз, не дихнувши. Підняв другу діжку — і та відкотилася. Так усі сорок діжок і вихилив.

— Чи нема, — питає, — ще пивця? Не вгамував спрагу! Не промочив горло!

Бачить цар: нічим дурника не візьмеш. Вирішив згубити його хитрістю.

— Гаразд, — каже, — віддам за тебе свою дочку, готуйся до весілля! Тільки перед цим сходи в баню, вимийся-випарся добряче.

І наказав топити баню. А баня була вся чавунна.

Три доби баню топили, до червоного розжарили. Вогнем-жаром так і пашить, за п’ять сажнів до неї не підійти.

— Як митися? — каже дурник. — Згорю ж живцем.

— Не сумуй, — відповідає Холодило. — Я з тобою піду!

Побіг він до царя, питає:

— Чи не дозволите мені з женихом у баню сходити? Я йому соломки підстелю, щоб п’яти не покаляв!

Цареві що? Він дозволив: «Що один згорить, що двоє!».

Привели дурника з Холодилом у баню, зачинили там. А Холодило порозкидав у бані солому — і стало холодно, стіни інеєм узялися, в чавунах вода замерзла.

Скількись часу минуло, відчинили слуги двері. Дивляться, а дурник живий-здоровий, і дідок теж.

— Ех ви, — каже дурник, — та у вашій бані не паритись, а хіба на санчатах кататися!

Побігли слуги до царя. Доповіли: так, мовляв, і так. Заметушився цар. Не знає, що й робити, як від дурня позбутися.

Думав-думав і наказав йому:

— Вишикуй уранці перед моїм палацом цілий полк солдат. Вишикуєш — віддам за тебе дочку. Не вишикуєш — геть прожену!

А в самого