Автор невідомий - Народні казки - Російські казки

на думці: «Звідки простому мужику військо дістати? Вже цього він виконати не зможе. Тут ми йому тришия дамо!»

Почув дурник царський наказ — каже своїм сватам:

— Виручали ви мене, браття, з біди не раз і не два… А тепер що робитимемо?

— Нема чого засмучуватись! — каже дідок із хмизом. — Та я хоч сім полків з генералами поставлю! Іди до царя, скажи — буде йому військо!

Прийшов дурник до царя.

— Виконаю, — каже, — твій наказ, тільки востаннє. А якщо відмовлятимешся — нарікай на себе!

Рано вранці дідок із хмизом покликав дурника і вийшов із ним у чисте поле. Розкидав він в’язку, і з’явилося незчисленне військо — і піше, і кінне, і з гарматами. Сурмачі у сурми сурмлять, барабанщики в барабани б’ють, генерали команди подають, коні землю копитами гребуть… Дурник попереду став, до царського палацу військо повів. Зупинився перед палацом, наказав гучніше в сурми сурмити, сильніше в барабани бити.

Почув цар, визирнув у віконце, з переляку сполотнів. Наказав він воєводам своє військо виводити, на дурня війною йти.

Вивели воєводи царське військо, стали в дурня стріляти й гатити. А дурневі солдати стіною йдуть, царське військо мнуть, як траву. Злякалися воєводи і побігли назад, а за ними слідом і все царське військо.

Виліз цар із палацу, на колінах перед дурником рачкує. Просить дорогі дари прийняти та з царівною швидше вінчатися.

Каже дурник цареві:

— Тепер ти нам не наказ! У нас свій розум є!

Прогнав він царя і велів ніколи в царство те не повертатися. А сам із царівною одружився.

— Царівна — дівка молода й добра. Вона ні в чому не винна!

І став він у тому царстві жити, усякі справи вершити.

Лисиця, заєць і півник

Жили собі лисиця і заєць. У лисиці була хатинка крижана, а в зайчика луб’яна. Прийшла весна красна — в лисиці хатинка розтала, а в зайчика стоїть, як і раніше. Попросилася лисиця до зайчика погрітися, та й самого зайчика вигнала. Іде дорогою зайчик та плаче, а йому назустріч собаки:

— Дзяв, дзяв, дзяв! Чого, зайчику, плачеш?

А зайчик каже:

— Як же мені, собаки, не плакати? Була в мене хатинка луб’яна, а в лисиці крижана, попросилась вона до мене, та мене й вигнала.

— Не плач, зайчику! — кажуть собаки. — Ми її виженемо.

— Ні, не виженете!

— Ні, виженемо.

Підійшли до хатинки:

— Дзяв, дзяв, дзяв! Забирайся, лисице, геть!

А вона їм з печі:

— Як вискочу, як вистрибну, аж клоччя полетить!

Собаки злякалися й пішли.

Зайчик знову іде і плаче. Йому назустріч ведмідь:

— Чого, зайчику, плачеш?

А зайчик каже:

— Як же мені, ведмедю, не плакати? Була в мене хатинка луб’яна, а в лисиці крижана, попросилась вона до мене, та мене й вигнала.

— Не плач, зайчику! — каже ведмідь. — Я вижену її.

— Ні, не виженеш! Собаки проганяли — не вигнали, і ти не виженеш.

— Ні, вижену!

Пішли проганяти:

— Забирайся, лисице, геть!

А вона з печі:

— Як вискочу, як вистрибну, аж клоччя полетить!

Ведмідь злякався і пішов.

Іде знову зайчик та плаче, а йому назустріч віл:

— Чого, зайчику, плачеш?

— Як же мені, воле, не плакати? Була в мене хатинка луб’яна, а в лисиці крижана, попросилась вона до мене, та мене й вигнала.

— Ходімо, я її прожену.

— Ні, воле, не проженеш! Собаки гнали — не вигнали, ведмідь гнав — не вигнав, і ти не виженеш.

— Ні, вижену.

Підійшли до хатинки:

— Забирайся, лисице, геть!

А вона їм з печі:

— Як вискочу, як вистрибну, аж клоччя полетить!

Віл злякався й пішов.

Іде знову зайчик та плаче, а йому назустріч півник із косою:

— Кукуріку! Чого, зайчику, плачеш?

— Як же мені, півнику, не плакати? Була в мене хатинка луб’яна, а в лисиці крижана, попросилась вона до мене, та мене й вигнала.

— Ходімо, я прожену.

— Ні, не проженеш! Собаки гнали — не прогнали, ведмідь гнав — не прогнав, віл гнав — не прогнав, і ти не проженеш.

— Ні, прожену!

Підійшли до хатинки.

— Кукуріку! Несу косу на плечі, хочу лисицю посікти! Забирайся, лисице, геть!

А вона почула, злякалася й каже:

— Одягаюся…

Півник знову:

— Кукуріку! Несу косу на плечі, хочу лисицю посікти! Забирайся, лисице, геть!

А вона каже:

— Шубу одягаю.

Півник утретє:

— Кукуріку! Несу косу на плечі, хочу лисицю посікти! Забирайся, лисице, геть!

Лисиця вибігла; він її зарубав косою і став із зайчиком жити-поживати і добра наживати.

От тобі казка, а мені бубликів в’язка.

Лисичка-сестричка і вовк

Жили собі дід і баба. Дід каже бабі:

— Ти, бабо, печи пироги, а я запряжу сани і поїду по рибу.

Наловив риби і везе додому повні сани. От їде він і бачить: лисичка скрутилася калачиком і лежить на дорозі. Дід зліз із саней, підійшов до лисички, а вона не ворухнеться, лежить собі як мертва.

— От