Чак Паланік - Задуха

мені короткі штани і сюртук, туфлі з пряжками та в’язані панчохи, забризкані грязюкою.

І мама каже:

— Морті, цю справу краще не доводити до суду. — Вона відкидається на подушки. Цівка слини стікає в неї з рота на білосніжну наволочку. Волога біла тканина здається голубуватою.

Листівка з побажанням скоріше видужувати тут не допоможе.

Вона потрясає кулаками в повітрі.

— І ще, Морті. Треба зателефонувати Віктору.

У неї в кімнаті пахне так само, як пахнуть тенісні черевики Денні у вересні, після того, як він проносив їх усе літо — без шкарпеток.

Красивий букет квітів залишився взагалі непоміченим.

У мене в кишені — її щоденник. Між сторінками — прострочений чек за мамине перебування в лікарні. Я ставлю квіти в мамин нічний горщик і йду купувати вазу. І якої-небудь їжі — для мами. Шоколадного пудингу, приміром. Стільки, скільки зможу принести. Такої їжі, яку я зможу запхати їй до рота і змусити її проковтнути.

На неї боляче дивитись. Я не можу її бачити такою. Але я не можу сюди не приходити. Коли я вже виходжу в коридор, вона каже:

— Я вас дуже прошу, розшукайте Віктора. Поговоріть із ним. Умовте його допомогти лікарці Маршалл. Будь ласка. Він мусить допомогти лікарці Маршалл урятувати мене.

Випадковостей не буває.

У коридорі стоїть Пейдж Маршалл зі своєю незмінною дощечкою з паперами та у своїх незмінних окулярах.

— Я подумала, що вам треба знати, — каже вона. Прихилившись спиною до перил, які йдуть по стіні вздовж усього коридора, вона каже: — На цьому тижні ваша мати схудла на вісімдесят п'ять фунтів.

Вона заводить обидві руки за спину. Тепер, коли вона так стоїть, її груди особливо випинаються вперед, і груди, і лобок, Пейдж Маршалл поволі проводить язиком по нижній губі й каже:

— Ви збираєтеся вжити яких-небудь заходів із цього приводу?

Апарат для штучного підтримання життя, зонд для штучного годування, апарат для штучного дихання — в медицині це називається «інтенсивна терапія».

Я говорю, що знаю.

Ми стоїмо, дивимось одне на одного, і кожне чекає, що інше поступиться.

Повз нас проходять дві ветхі бабусі. Вигляд у обох задоволений і радісний. Одна бабуся показує на мене пальцем і каже другій:

— Ось якраз цей приємний молодий чоловік, про якого я тобі говорила. Він задушив мою кішку.

Друга бабуся — в кофті, застебнутій не на ті ґудзики, — мовить:

— І не кажи. Одного разу він побив мою сестру мало не до смерті. Дуже приємний молодий чоловік.

Вони далі йдуть по коридору.

— Це дуже достойно, — каже лікарка Маршалл. — Я маю на увазі те, що ви робите. Ви допомагаєте їм покінчити з найсильнішою, найтяжчою кривдою.

Зараз вона така… така, що мені треба терміново подумати про що-небудь страшне. Наприклад, про кошмарну аварію. Лобове зіткнення. Обидві машини — на друзки. Вона така… що мені треба терміново подумати про щось неприємне. Наприклад про братські могили. Інакше я кінчу просто на місці.

Я думаю про протухлу кошачу їжу, про гангренозні виразки, про прострочені донорські органи.

От яка вона красива.

Я прошу вибачення. У мене мало часу. Мені треба встигнути купити пудинг.

Вона каже:

— У вас є дівчина? В цьому причина?

Причина, чому я не зайнявся з нею сексом у каплиці — тоді, кілька днів тому. Чому я не зміг її трахнути, хоча вона була гола й готова. Чому я втік.

Повний список усіх моїх дівчат — дивись проробку четвертого ступеня.

Дивись також: Ніко.

Дивись також: Ліза.

Дивись також: Таня.

Лікарка Маршалл заклично поводить стегнами й каже:

— Знаєте, як помирають більшість пацієнтів, які не їдять — як ваша мама?

Вони помирають від голоду. Або вони забувають, як треба ковтати, і просто вдихають їжу та питво. Шматочки їжі гниють у них у легенях, у них починається пневмонія, і вони помирають.

Я говорю, що я знаю.

Я говорю, що, можливо, в житті є речі гірші, ніж дати померти старій людині.

— Це не просто стара людина, — каже Пейдж Маршалл. — Це ваша мати.

І їй майже сімдесят років.

— Їй усього шістдесят два, — каже Пейдж. — Якщо ви можете зробити щось, аби її врятувати, але не робите, ви тим самим її вбиваєте. Своїм недбанням, своєю бездіяльністю.

— Інакше кажучи, — говорю я, — я мушу з вами робити оте?

— Я чула, як медсестри обговорювали між собою ваші подвиги, — каже Пейдж Маршалл. — Я знаю, що ви аж ніяк не противник випадкових статевих зносин. Так що, напевно, справа в мені? Просто я — не ваш тип? Чи що?

Ми замовкаємо. Повз нас проходить дипломована санітарка з візком, на якому навалено брудні простирадла та рушники. У неї на черевиках гумові підошви, і коліщатка у візка також гумові. Підлога вкрита корковою плиткою, і тому санітарка проходить нечутно. І візок їде нечутно — його видає тільки запах сечі.

— Не зрозумійте мене неправильно, — кажу я. — Я хочу вас трахнути. Дуже-дуже хочу.

Санітарка з візком раптом зупиняється й обертається До нас. Вона каже:

— Гей, Ромео, залишив би ти лікарку Маршалл у спокої.

І Пейдж мовить:

— Усе гаразд, міс Парке. Ми з містером Манчіні самі розберемося.

Ми обоє дивимось услід санітарці з візком, аж поки вона зникає за поворотом, роблено посміхаючись. Її звати Ірен, Ірен Парке, і так-так — ми з нею минулого року дуже навіть непогано поперекидалися на задньому сидінні в її машині, просто на службовій стоянці при лікарні.

Дивись також: Карен, дипломована медсестра.

Дивись також: Дженін, дипломована медсестра.

Колись я гадав, що кожна з них — це щось особливе. Але голі вони всі однакові. І тепер ці зади для мене не більш привабливі, ніж машинка для застругування олівців.

Я кажу Пейдж Маршалл:

— Тут ви не маєте рації. — Я кажу: — Я дуже хочу вас трахнути. Так хочу, що аж вилиці зводить. — Я кажу: — І я не хочу, щоби хтось помер. Мені просто не хочеться, щоб мама знову стала такою ж, як і раніше.

Пейдж Маршалл із шумом видихає повітря. Підбирає губи й дивиться на мене. Просто стоїть і дивиться, притискаючи до грудей свою дощечку з паперами.

— Тобто, — мовить вона зрештою, — тут справа не в сексі. Просто ви не хочете, щоб ваша мати видужала. Вам не хочеться, щоб поруч була сильна жінка. Ви, певне, взагалі не в ладу із сильними жінками. І ви гадаєте, що коли вона помре, то всі проблеми, з нею пов'язані, розв'яжуться самі собою.

Мама кричить із