Симона Вілар - Щаслива суперниця

Але головне — ти залишився живий, і я хочу знову називати тебе другом.

Він простяг мені руку — але я барився.

Надто добре я знав Гуго, його підступність і вміння у всьому шукати зиску. Але який зиск йому від того, прихильний я до нього, чи ні? До того ж, Гуго Бігод — ворог Едгара Армстронга. А вороги графа Норфолкського — мої друзі.

І я потис простягнуту руку.

— Амінь.

Гуго з посмішкою знову обійняв мене.

Ми осушили кухлі, й він узявся розповідати, в яку халепу втрапили наші приятелі після того, як були оголошені поза законом за розпалення смути, як кому з них не поталанило, як їх кинули в катівню, де вони й донині.

Є й такі, хто зумів уникнути неприємностей. Він сам, приміром, або Герівей Брітто. Цей хитрий бретонець зміг втертися в довіру до самого Стефана Блуа, й королівський небіж не тільки замовив за нього слівце вінценосному дядечкові, але навіть узяв його до свого почту.

— Та й ти не животієш, сере Гуго, — зауважив я. — Я чув, що ти влаштувався в Саффолку, будуєш замок та, як і раніше, дозволяєш собі розважитися.

Я знову натякав на розбій, але тепер Гуго не насторожився. Схилився до мене та прошепотів:

— А ти, трубадуре, що про це думаєш? Волієш бренькати на лютні для своєї леді, чи не від того, щоб згадати, як гарячить кров веселий нічний набіг?

І я відповів:

— Не від того. Але якщо полювати, то на великого звіра. Наприклад, такого, як граф Норфолк.

Гуго зареготав.

— О, ще б пак! Прекрасні очі саксонки варті того, щоб відскіпатися від її коханця. Що ж, вип’ємо й за це.

Схоже він також знав, що зв’язок Гіти й Едгара відновився. І даремно я тішив себе сподіваннями, що моїй леді вдається зберігати в таємниці своє нове падіння.

Ми ще зсунули кухлі з приятелями Гуго. Їх було семеро, і всі виявилися веселими хлопцями. Посипалися жарти, рікою полився ель, і я немов повернувся у свою відчайдушну юність, де не було болю, туги й безмовної любові.

Однак і серед загальних веселощів Гуго не припиняв час від часу поглядати на двері харчевні.

— Ти на когось чекаєш?

— Незабаром довідаєшся. А поки… Агов, друзі, присягаюся шпорами Святого Георгія, цей хлопець співає не гірше за трубадурів із Аквітанії. Нехай хто-небудь принесе лютню, й побачите, що він осоромить кожного із цих жителів півдня.

Бозна-звідки з’явився інструмент. Чому б мені й не проспівати? Не повертатися ж до Утреда з його сумовитою ріднею…

Коли спорожнів черговий кухоль, я вдарив у струни:

Добре посидіти в застіллі. Бо зовні сніг і заметілі, нудьга та злість, гіркі нестатки. Нам це життя не до смаку. Часом запитують дівиці: Чом не вилазиш із пивниці? То я про користь всіх шинків Вам розкажу під лютні спів.

Мої слухачі, посміхаючись, присунулися ближче. Хвацький наспів розохотив їх, та її мене заразом.

Зібралися в харчевні гості. Цей п’є, а той — метає кості. Цей — глянь — уже продувся в пух, А у того — кошель розпух. Усе залежить від удачі! А як же може буть інакше?! Адже немає серед нас Ані мздоїмців, ні пролаз.

Навколо нашого столика почали збиратися завсідники. Дехто пританцьовував. Приятелі Гуго намагалися підспівувати, а один із них вловив ритм і спритно відбивав такт, постукуючи кухлем об кухоль.

П’ють чоловіки і жінки, Міський п’є люд і п’є сільський, П’ють і дурні, і мудреці, П’ють марнотратці і скупці. П’ють і черниця, і повія, Столітня баба, й та хмеліє. П’є і глухий старезний дід, — Добряче п’є весь білий світ!