Олів'є Бурдо - Чекаючи на Боджанґлза

ви взагалі на цьому не знаєтеся. Втеча має бути такою ж, як і брехня — чим вона помітніша, чим більша, тим легше в неї вірять! — відповів він, ледь піднявши кашкет і стукнувши підборами черевиків.

— Як скажете, Жорже, як скажете! Але мені так хотілося перетнути кордон, заховавшись у багажнику! Та це не має значення, можливо, ви й маєте рацію, так теж вийде смішно, — поступилася вона, помахавши рукою у відповідь на свист і оплески захоплених повій, які оточили лімузин.

Вже в машині Тато кинув мені дитячий костюм морячка, аби я перевдягнувся, там ще була сміховинна шапочка з помпоном. Спершу, коли я відмовився, він сказав, що саме так одягаються багаті американські діти, і він також перевдягнеться, і якщо я не підіграю, то нас точно зловлять. Тож я одягнув свій костюм, батьків він дуже насмішив; Тато не міг стримати сміху, коли бачив мене в дзеркало заднього виду, а Мама захоплено щипала мене за помпон:

— Таке вже непередбачуване життя. Вчора — гангстер, сьогодні — військовий на флоті! Не треба робити таке обличчя, дитино, подумайте краще про колишніх однокласників. Запевняю, що вони хотіли б опинитися на вашому місці, тобто сидіти в лімузині з шофером у товаристві американської зірки!

Ми виїхали на трасу, що вела на південь, бо Тато сказав, що з таким прикриттям, як у нас, не треба ховатися на об’їзних дорогах.

Зненацька нам сигналили, обганяючи, всі вантажівки, всі машини взагалі, люди махали руками, діти на задніх сидіннях приклеювалися до віконного скла. Повз нас проїхало навіть три поліцейські машини, поліціанти з нами теж привіталися, піднявши великий палець догори. Тато справді був королем цієї втечі, подумав я. Він мав рацію — чим більша брехня, тим легше вірять. Мама курила та пила шампанське, вітала автомобілістів, які проїжджали повз, такими словами:

— Оце так кар’єра, дітки, оце так публіка! Я чудово робила це все життя, я найвідоміший анонім на світі! Жорже, дайте газу, ті люди попереду не встигли зі мною привітатися!

Після семи годин утечі ми зупинилися в готелі на ніч. Тато забронював апартаменти з видом на море в палаці на атлантичному узбережжі.

— Ви послідовні в своїх ідеях. Сподіваюся, ви подумали про те, щоби забронювати дві спальні — одну для мене з сином, другу для вас, мого милого водія, — виголосила Мама, вона тішилися, що їй відчинили передні дверцята, ніби якійсь знаменитості.

— Звичайно, міс Боджанґлз, така зірка, як ви, не буде спати в одній кімнаті з обслугою, — підтвердив Тато, нахилившись до багажника, аби дістати валізи.

Коли ми зайшли в лобі, всі клієнти на нас дивилися, але виду не подавали, я ж ображено мусив констатувати, що персонал готелю, напевно, давно не бачив багатих маленьких американців, які носили би костюмчик моряка.

— Апартаменти для міс Боджанґлз і її сина та спальня для її водія, — попросив Тато, котрий вчинив розумно та облишив свій поганий акцент.

Аби помститися Татові та моєму моряцькому костюмчику, коли двері ліфта відчинились і туди зайшла пара справжніх американців, я наказав шоферу:

— Ну, Жорже, ви ж бачите, що ліфт уже забитий, беріть валізи та ідіть на сходи, аби нікому не заважати.

Двері ліфта зачинилися, з того боку залишилося здивоване обличчя Тата. Американців вразив мій авторитет, а Мама додала:

— Ви абсолютно праві, Darling, в наші дні дрібна обслуга думає, що їм усе дозволено. Для слуг Бог, який мав тонке розуміння пристойності, створив сходи, натомість для нас він створив ліфт, і треба пильнувати, щоби все це не переплутати.

Американці точно нічого не зрозуміли, але вони все ж таки змовчали зі стривоженим виразом обличчя. Ми сміялися, як дурні, поки чекали на Тата перед дверима наших апартаментів. Він прийшов захеканий і весь мокрий, кашкет сповз набік, із усмішкою він мені сказав:

— Ти мені за це заплатиш, малий шахраю, я чотири поверхи ніс цю валізу, ти в мене будеш носити цей костюмчик моряка цілий рік.

Але я знав, що він такого не зробить, Тато зовсім не був мстивим.

Ввечері в ресторані нашого палацу я подумав, що в цьому готелі не так весело, але більш комфортно, ніж у попередньому, також подумав, що в тому готелі з проститутками було якось приємніше та живіше. На це Тато мені відповів, що тут теж є повії, але вони скромніші та розумно розчиняються на тлі навколишнього пейзажу. Весь початок вечері я розглядав горизонт, аби викрити яку-небудь приховану проститутку, але безуспішно. На відміну від нас, вони дуже добре знали свою роботу, тому їх не помічали. Для нашої святкової вечері батьки замовили все, на столі височіли тарілки з омарами та іншими морепродуктами, шашлички з гребінців, пляшки крижаного білого, вкриті інеєм пляшки рожевого, відкорковане помахом шпаги шампанське, золотисто-червоне вино, офіціанти крутилися навколо нас, ніби бджоли, ніхто в цій залі ніколи раніше не бачив такої вечері. До нашого столика навіть підвели якихось російських музикантів. Мама стала на стілець, аби бути ближчою до зірок, із якими вона була