Людмила Когут - Мудрі жінки

та замочками. У напівтемряві ресторанного залу ці замочки і застібки переливалися різними вогнями, сумочка, здавалось, була розшита перлами та діамантами. Насправді я її придбала на розпродажу за «смішні гроші», але виглядала річ значно дорожчою. Моя сукня мала глибокий виріз спереду, а оголена спина манила погляди присутніх мужчин.

Оскільки ми з Ліндою були однаково привабливі і гарні, ми мали окремі товариства. Кожна з нас була незрівнянною королевою у своєму царстві. Ми ніколи не намагалися познайомити наших чоловіків, щоб наші шляхи на вечірках не перетинались. Отже, зберігали добрі приязні стосунки давніх шкільних подруг.

Наш хитрий жіночий задум — довести спільній подрузі, що її бой-френд, з яким вони живуть під одним дахом понад п ять років, ніколи з нею не одружиться. її треба визволити з пут його кохання. Наша мета — спрямувати її на інший життєвий виток, який приведе до пут Гіменея. Ми неодноразово сперечались про те, чому всі неодружені жінки говорять, що не хочуть заміж. Але це справжнісінька брехня — просто заміж їх не беруть. І нам треба довести нашій подрузі, що теперішній володар її серця, може, й добрий коханець, але цього недостатньо для створення сімейного вогнища.

Тема сексу і створення сім’ї постійно дискутується в нашому дівочому клубі. Ми всі — дівчата, хоча нам вже за тридцять.

Зворушливо спостерігати, як іде товариство стареньких бабусь і одна з них каже: «Дівчата! Ой, що я сьогодні бачила!» Оце тобі й дівчата! Слава Богу, нам з Ліндою до такого ще далеко.

І от сьогодні дві красуні під прискіпливими поглядами оточуючих підійшли до свого столика: Лінда — у чорному, я — у червоному.

Наша Лілька, як завжди, запізнювалась, бо чекала свого Мурчика з роботи, про що вона встигла сповістити нам по телефону, щойно ми сіли за стіл.

Поки ми були вдвох, встигли оцінити майже все ресторанне товариство і дійшли висновку, що гарні мужчини перевелись (крім, безперечно, наших чоловіків), і немає жодного, гідного нас. Майже всі були, як вгодовані кабанчики, які, напевно, не знають, що є гарний секс, спортзал або фітнес-центр, елементарна ранкова зарядка, а не тільки голосне позіхання та потягування в ліжку.

тінки в залі теж мали не найкращий вигляд. Іріх, якщо жінка виглядає не такою красивою, ніж могла би бути. Дуже часто жінки не люблять самі себе, а потім ображаються, що їх не люблять чоловіки.

Отак ми оглядали зал, трохи кокетували, Лінда виставляла свої гарні коліна й усміхалась до мужчин за сусіднім столиком.

Я із задоволенням роззиралася, ніби виглядаючи знайомих, шукала приводу нахилитися над столом, щоб чоловіки навпроти і збоку не могли відвести погляду від мого спокусливого декольте. Це мені вдавалось, і я була під пересічним вогнем чоловічих поглядів. Ой, як шкода, що мій чоловік не бачив цього. Яка б в нас була ніч!!!

Отак, оглядаючи зал і критикуючи всіх, ми не зауважили, як до залу увійшла Лілька.

Треба було тільки бачити, як гордо йшла вона під руку зі своїм Мурчиком — Олегом. Правду кажуть, що ніч надає особливого блиску зіркам і жінкам. У напівтемряві ресторану Лілька у своїй світлій сріблястій сукні була просто зіркою і богинею. І от за одним столом — три богині і один лицар.

За довгі роки нашої дружби ми вперше були в товаристві Олега. Але наші сподівання довести Лільці, що шлюб — це понад усе, зазнали краху, та ще й якого!

Ми частувались, сміялись, проголошували тости і побажання нашій Лільці.

Шампанське, напівтемрява залу, музика, спів і плач саксофона та флейти ресторанного оркестру — все це надало особливого забарвлення нашій вечірці.

Цілий вечір ми були в ейфорії забави. Мене і Лінду запрошували до танцю присутні в залі мужчини-кабанчики, мужчини підстаркуваті і лисенькі. Ми зі сміхом приймали їхні жарти залицяння. Єдиний, хто не запросив нас до танцю, — це Олег. Він був ввічливий, веселий, жартівливий, але танцював лише з Лількою. Треба було тільки бачити, як вони танцювали — наче в залі нікого не було, тільки він і вона.

У мене трохи защеміло в серці від заздрощів, я подумала, що ніколи не танцювала так зі своїм чоловіком. Лінда, ніби читаючи мої думки, із жалем сказала, що її чоловік узагалі не любить танцювати, а вона так хоче йти до танцю, що аж гине.

Ми відчували, що навряд чи нам вдасться втілити свій задум. Наш запал згасав.

Апогеєм нашого розчарування було те, що всі чоловіки, які запрошували нас до танцю, були одружені, але залицялися до нас і призначали побачення. От тобі й маєш шлюб!

Розв’язка вечора була взагалі неочікувана! До залу ввійшло дві веселі пари, і їх поведінка свідчила про те, що відвідини цього ресторану були для них продовженням попередньої забави.

Двоє мужчин обнімали молоденьких дівчат, усі веселилися і розважались, а ми з Ліндою — оніміли. З цими дівчатами були мій і Лінди чоловіки.

Це був наш крах! І що ми хотіли довести нашій Лільці?!

Але жінки, як лисиці, істоти хоча й слабкі, але дуже мудрі та хитрі і мають прекрасне відчуття такту.

Так і ми з Ліндою, підійшли до наших чоловіків, щоб познайомитись з їхніми подругами. Лілька і Олег, танцюючи, навіть не зауважили нашої відсутності…

Оптимістка
Шо нас гнітить? Шо душу піднімає? В якій би скруті жити не прийшлось, Не мучся тим, якщо чогось не маєш, Навчись радіти, маючи хоч щось.

«Чудо — улюблене дитя віри». Ці слова, сказані колись у сиву давнину чудовим німецьким поетом Гете, були для моєї подруги Галини девізом усього її життя.