Ніна Ягоджинська - Володар жахів. Характерницька сила

і то небагато — хвилювалась за Ярослава і шматок у горло не ліз. Цікаво, він справді якимось чином побував біля неї у камері чи їй це тільки примарилось? Якщо побував, то точно врятує її від цього жахливого міністра культури. І як вона тільки так по-дурному попалась? Сама ж до нього побігла! Ще й нікому не сказала, до кого йде. Як її тепер знайдуть? Ніколи більше сама нікуди не ходитиме, тільки з Яриком або з кимось із одногрупників. Світланці було холодно, голодно й страшно. І що це за невідомий «справжній Володар цього світу»? Навряд чи він буде кращим за пана Баштового, а, імовірніше, ще й страшнішим.

Зі сторони здавалося, що дорослий міцний чоловік тягне за собою прикуту, налякану й безпорадну дівчинку. Але насправді Кнопка не збиралася здаватись, хоч їй і було дуже страшно. Вона, звісно, робила вигляд, що втратила будь-яку надію й геть безпомічна, а тим часом вишукувала будь-яку можливість утекти. Усе їй підказувало — у цьому підземеллі її не чекає нічого доброго.

Світланка не звикла опускати руки, не спробувавши всі можливі й неможливі способи дістатися мети. А ціль у неї зараз була тільки одна — врятуватися. Поки, на жаль, ніякої слушної нагоди не випадало.

* * *

Загін десятника Ворона прямував навпростець до підземелля. Дякувати старості села, підказав, як можна скоротити дорогу, а де треба об’їхати затоплені низини. Далеко в стороні залишилось поселення, де Юрко з Яриком знищили упиря. Важкі хмари кольору мокрого попелу нависали, здавалося, над самою головою, але дощу не було ще з ночі. Коні жваво тупотіли по мокрій, але добре втрамбованій дорозі. Ярослав на все це не звертав уваги. Хлопець з головою поринув у вивчення нотаток невідомого джури-практиканта. З однієї сторони, усе виявилося не так і складно: береш лінії Сили певного кольору, робиш з них визначені геометричні фігури, додаєш власної сили для активації й вуаля — магічне плетіння готове. Але, з іншого боку, в Ярослава нічого не вийшло: занадто складні фігури треба було робити. Крім того, для одного й того ж закляття треба було використовувати лінії Сили різної товщини, а якої саме — незрозуміло. У нотатках було тільки скорочено написано «див. лекція № 8 із заг. магії» або «як у хр. др. мур.». Таких пояснень Ярославу точно було замало. Навмання Ярик брати лінії Сили остерігався: ще не вистачало творити закляття з невідомим результатом, коли вибух — це ще найневинніше, що може статися. З такими помічниками бійцям летучого загону і ворогів не треба буде.

У кінці кінців Ярослав вибрав кілька бойових плетінь з однорідних ліній — Крижаного списа та Вогняну кулю, одне лікувальне — Мале цілюще закляття й одне паралізуюче — Мала сітка. Далі всю дорогу Ярик запам’ятовував фігури й тренувався. О, медитація верхи — це такий досвід, який Ярослав навряд чи колись зможе забути. На щастя, після чергового переривання стану медитації до хлопця повернувся його особливий зір, який так виручив їх з Юрком у сутичці з упирем. Працювати з плетіннями відразу стало набагато легше.

— От іще! — раптом мало не впав з коня Ярик, — а захист?

— Що захист? — не зрозумів Юрко, який скакав поруч.

— Та я тут магічні, тобто характерницькі закляття вивчаю. Атакуючі знайшов, лікувальні, паралізуючі. А захисні? — не слухаючи більш нікого й не дивлячись по сторонам, Ярослав знову заглибився у читання нотаток.

Ветеран Грім приклав пальця до вуст, зробивши знак Юркові не заважати, і загін поскакав далі.

«Так… ну що ж, — нарешті вирішив Ярик, — теоретичну частину я завчив твердо, плетіння ніби роблю точні й без помилок. Пора приступати й до активації».

Першу вирішив спробувати Вогняну кулю. Трохи хвилюючись, сплів необхідне плетіння, додав до нього одну золотаву іскорку власної сили й пожбурив у метровий камінь обабіч дороги. Куля вийшла непоказна, усього сантиметрів п’ять у діаметрі, але долетівши до каменю, вибухнула й розбила його на друзки. Деякі коні поставали на диби, інші стривожено заіржали, загарцювали на місці, бійці спантеличено оглядали залишки скелі.

— Ой, — спромігся вичавити з себе Ярик, — то я той… цей… вогняну кулю пробував.

— А-а, — посміхнувся Грім, виколупуючи з вуса маленькі шматочки постраждалого в ім’я науки каменю, — ну, тоді все в порядку. Повноцінний летучий загін повинен мати свого бойового характерника. Тільки ти все ж таки попереджай наступного разу, щоб ми знали, чого чекати.

— Обов’язково, — знітившись, швидко пообіцяв Ярослав. І, помовчавши, додав: — Попереджаю.

— Е-е-е, ти про що? — насторожено уточнив десятник.

— Попереджаю, зараз буду пробувати Крижаний спис.

— Що, вже? — запанікував Ворон, — може, ще в теорії повториш?

— Та скільки можна повторювати! Ми вже скоро до підземелля доїдемо, а я все теорію й теорію вчу. Що ж мені, перед самісіньким входом до ворога практикувавсь?

— Усе, усе, ми зрозуміли! У чомусь ти, безсумнівно, маєш рацію. Тільки давай ми від’їдемо трохи подалі, добре? І ти не будеш хвилюватись, що випадково в нас влучиш, і нам буде спокійніше.

Десятник Ворон, Грім, Юрко та всі інші бійці від’їхали на метрів двадцять від Ярослава й з цікавістю почали спостерігати за його маніпуляціями.

Хлопець примружився, вибрав підходящі лінії Сили й сформував з них необхідну ламану лінію, причепив на кінці один за одним два трикутники, ретельно перевірив утворену фігуру, чи де, бува, не помилився. Бійці почали розчаровано переглядатися, нічого з того, що зараз робив Ярослав, вони не бачили, крім того, що він водить руками у повітрі. Десятник шикнув на них і всі дисципліновано замовкли.

Примірившись, Ярик розмахнувся, щоб закинути списа в сторону кущів, але нічого не вийшло. Ярослав замахав рукою, аби відчепитися від некерованого плетіння, і воно раптом