Чарльз Вілан - Гола економіка. Викриття нудної науки

знайти, як дійти згоди з 221 власником будинків. Однак приватні сторони не будуть самостійно створювати такі виклики, як емісія СО2. Щоразу, коли я сідаю у свою машину і вмикаю двигун, я завдаю шкоди всім шести мільярдам жителів планети. Багато часу забере відсилання грошей усім шести мільярдам, особливо коли ви спізнюєтеся на роботу. (І можна довести, що частина людей із територій з холодним кліматом отримає вигоду від зміни клімату, тому, можливо, це вони повинні платити мені.) Права власності, пов’язані з парниковими газами, також залишаються неоднозначними. Чи маю я право викидати необмежені об’єми СО2? І чи має право хтось, хто живе на тихоокеанських островах, заборонити мені робити те, що може втопити всю їхню країну? Це належить до конфліктів, які має розв’язувати уряд.

Але повернімося на хвилинку назад. Уряд не згладжує грубі краї капіталізму — він у першу чергу уможливлює функціонування ринку. Багато хто буде схвально кивати вам на фуршеті, підтверджуючи, що якби уряд просто відсторонився, то ринки принесли би процвітання всій земній кулі. Справді, усі політичні кампанії будуються навколо цього питання. Кожний, кому довелося мати справу з Департаментом автотранспорту, звертатися за дозволом на будівництво чи сплачувати податок за свою обслугу, погодиться з цим. За такою одностайністю учасників фуршету криється лише одна проб­лема: все це неправда. Хороший уряд робить можливою ринкову економіку. Крапка. А поганий уряд чи відсутність уряду кидає в капіталізм каміння, унаслідок чого мільярди людей живуть у жахливій бідності по всьому світу.

Почнемо з того, що уряд встановлює правила. Країни без функціонуючого уряду не є оазами процвітання вільного ринку. Це місця, де дорого й важко вести навіть найпростіший бізнес. Нігерія має одні з найбільших у світі запасів нафти та природного газу, однак фірми, які намагаються вести бізнес у цій країні, стикаються з проблемою, яку скорочено називають BYOI — bring your own infrastructure[72][73]. Ангола багата на нафту й діаманти, однак це багатство профінансувало понад десять років громадянської війни, а не економічне процвітання. 1999 року правителі Анголи витратили 900 мільйонів доларів доходів на придбання зброї. Не має значення, що при цьому кожна третя дитина помирає до досягнення віку п’яти років, а середня тривалість життя складає жахливі сорок два роки[74]. Це не ті країни, де ринкова економіка зазнала невдачі, а ті, де уряд не зміг створити й увести в дію інститути, необхідні для підтримки ринкової економіки. Звіт Програми розвитку ООН поклав значну відповідальність за світову бідність на поганий уряд. У звіті зроблено висновок, що без хорошого урядування сподівання на поступовий економічний розвиток та інші стратегії будуть марними[75].

Насправді ніхто не любить третейських суддів, однак ви не можете без них грати у Світовій серії[76]. То які ж правила для функціональної ринкової економіки? По-перше, уряд визначає та підтримує права власності. Ваші власні речі: ваш будинок, ваше авто, ваш собака, ваші гольф-клуби. У розумних межах ви можете робити з цією власністю що заманеться. Ви можете її продавати, здавати в оренду чи віддавати в заставу. Найважливіше те, що ви можете інвестувати у свою власність з повною певністю, що віддача від ваших інвестицій також належатиме вам. Уявіть собі світ, у якому ви витрачаєте все літо, обробляючи кукурудзяне поле, а потім ваш сусіда приїжджає на своєму комбайні, весело махає вам рукою і починає збирати весь урожай для самого себе. Схоже на вигадку? Не дуже, якщо ви — музикант, оскільки це саме те, що робила файлообмінна мережа Napster, дозволяючи індивідам скачувати музику, не платячи жодної компенсації музикантам, які створили її, чи компаніям звукозапису, що мають права власності. Музична галузь успішно звинуватила Napster у поширенні піратства.

Права власності стосуються не лише будинків, автомобілів і речей, які ви можете зберігати у комірчині. Деякі найважливіші права власності стосуються ідей, творів мистецтва, формул, винаходів і навіть хірургічних процедур. Ця книга так само є хорошим прикладом. Я пишу текст. Мій агент продає його видавцеві, що береться за друк і поширення книги. Книга продається у приватних книгарнях, де для спілкування з некерованим натовпом, який прагне отримати книжку з автографом, наймаються приватні охоронці. На кожному етапі задіяні лише приватні права. Це можуть бути прямі ринкові транз­акції: уряд може лише втручатися. Справді, я можу лаяти уряд за оподаткування мого доходу, оподаткування продажу книжок і навіть за оподаткування заробітної платні, яку я виплачую няні, що доглядає за моїми дітьми, поки я пишу.

Насправді вся процедура стає можливою завдяки одному: авторському праву, що є критично важливою формою власності для тих із нас, хто пише задля заробітку. Уряд Сполучених Штатів забезпечує, щоб після того, як я вклав час у створення рукопису, жодна компанія не могла вкрасти цей текст і опублікувати його, не сплативши мені компенсації. Кожен професор, копіюючи його для використання на заняттях, повинен спочатку заплатити роялті видавцеві. Дійсно, уряд підтримує подібні права для програмного забезпечення Microsoft, а також відповідні права власності — патент — фармацевтичної компанії, що винайшла Віагру. Випадок патенту цікавий тим, що його часто неправильно трактують. Інгредієнти Віагри коштують копійки за таблетку, однак тому, що Pfiser має патент на Віагру, що дає їй монополію на право продавати цей продукт протягом двадцяти років, вона продає кожну пігулку аж за 7 доларів. Цей величезний прибуток, характерний також для нових ліків від ВІЛ/СНІДу та інших життєво важливих продуктів, часто описується як певного виду соціальна несправедливість, здійснювана ненаситними фірмами — «великими фармацевтичними компаніями», яких періодично демонізують під час президентських виборчих кампаній. Що станеться, коли й іншим компаніям дозволити продавати Віагру або примусити Pfizer продавати свій продукт дешевше? Ціна впаде до рівня, значно ближчого до вартості виробництва. Справді, коли патент на ліки закінчується, — після того, як непатентовані замінники стануть легальними, — ціна зазвичай падає на 80—90 %.

То чому ж ми дозволяємо Pfizer обдирати користувачів Віагри? Бо якби Віагра не була захищена патентом, Pfizer ніколи б не робив великих інвестицій, необхідних для винаходу новітніх ліків. Реальні затрати на передові ліки — це науково-технологічні роботи, пошук у світових лісах кори екзотичних дерев із медичними властивостями, а не виробництво пігулок, коли формула винайдена. Те саме стосується й ліків від будь-яких інших хвороб незалежно від їхньої небезпеки для життя