Джаред Мейсон Даймонд - Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу

ігнорувала наближення кризи у стосунках з Радянським Союзом, а потім, у жовтні 1939-го, дійшла хибного висновку, що Сталін просто блефує, висуваючи свої вимоги. Натомість у 1944 році було досягнуто консенсусу, втіленого в лінії Паасіківі — Кекконена: фінське керівництво мало якомога частіше проводити переговори з радянськими політичними лідерами та навчитися бачити проблеми і з радянської точки зору.

Трьома чинниками, які сприяли б подоланню кризи, але їх Фінляндії вочевидь бракувало (і цей брак країні довелося компенсувати іншими способами), були підтримка з боку союзників (чинник 4), наявні приклади (чинник 5), а також свобода від геополітичних обмежень (чинник 12). З усіх країн, про які йдеться в цій книзі, жодна не отримала від своїх союзників менше підтримки, ніж Фінляндія: всі її традиційні та потенційні друзі відмовилися надати суттєву допомогу, на яку Фінляндія сподівалася впродовж Зимової війни. (Втім, Швеція надала незначну недержавну допомогу у вигляді 8 тисяч добровольців та прийнявши до себе фінських дітей-біженців, тоді як Німеччина забезпечила фінів значною військовою та економічною допомогою під час Радянсько-фінської війни 1941-1944 років.) Фінляндія не мала перед собою прикладу слабкої країни, якій би вдалося успішно протистояти радянським або німецьким вимогам: майже всі інші європейські країни або погодилися на подібні вимоги і втратили власну незалежність (як балтійські республіки), або вчинили спротив і були брутально завойовані (як Польща та Югославія), або успішно протистояли завдяки власній воєнній потузі, що значно перевищувала фінську (лише Британія), або зберегли свою незалежність завдяки поступкам, значно помірнішим за ті, яких радянські лідери вимагали від Фінляндії (угоди Швейцарії та Швеції з нацистською Німеччиною). З іншого боку, жодна інша країна не змогла б скористатися фінським досвідом успішного ходіння по канату в стосунках із Радянським Союзом як взірцем («фінляндизація не призначена для експорту»). Свобода вибору Фінляндії була жорстко обмеженою таким геополітичним чинником, як довгий кордон з її могутнім радянським сусідом; лише Німеччина після Другої світової війни нагадувала Фінляндію в тому, що потужніші країни-переможці також обмежували її свободу дій.

Зі згаданих вище чинників, які стосуються конкретно загальнонаціональних криз, а не криз особистісних, два стосуються Фінляндії: роль керівництва та примирення після конфлікту. Протягом Другої світової та після неї вміле військово-політичне керівництво принесло Фінляндії багато користі. Її військовий лідер генерал Маннергейм був майстром розподілу бідних ресурсів, оцінки рівня потенційної радянської небезпеки на різних ділянках фронту, здатності зберігати самовладання і ясно мислити навіть у болісних кризових ситуаціях, а також умів зберігати довіру до себе з боку солдатів та офіцерів. Фінський прем'єр, а згодом і президент Юхо Паасіківі та його наступник Урхо Кекконен добре володіли російською мовою й виявилися вправними переговірниками зі Сталіним з позиції слабкої сторони, адже їм вдалося завоювати та підтримувати довіру Сталіна, попри його параною, а також переконати його, що збереження незалежності Фінляндії буде корисним для самого ж Радянського Союзу. (Уявіть себе на місці Паасіківі у вересні 1944-го, коли він полетів до Москви на зустріч зі Сталіним для мирних переговорів після того, як він вже літав до Москви на аналогічні перемовини у березні 1940 року після Зимової війни, а також після того, як Фінляндія порушила угоду березня 1940 року, приєднавшись до Німеччини й відвоювавши собі Карелію влітку 1941. Що сказали б ви Сталіну в 1944-му? «Запевняю вас, що цього разу ви можете мені довіряти?») Але не варто переоцінювати вплив Маннергейма, Паасіківі та Кекконена як лідерів, оскільки їхні цілі та стратегія збігалися з цілями та стратегією інших провідних фінських генералів і політиків, хоча талант цих людей дійсно був надзвичайним.

Інший чинник, властивий лише загальнонаціональним кризам, стосується примирення після жорстокого внутрішнього конфлікту чи громадянської війни. Примирення у Фінляндії після громадянської війни 1918 року було значно швидшим і повнішим за примирення в Чилі після військової диктатури Піночета (розділ 4), тоді як індонезійці й досі зробили мало для того, щоб залагодити ситуацію після інспірованого армією геноциду 1965 року (розділ 5). Частково це пояснюється розбіжністю між країнами в тому, якою мірою їхня армія має залишитися потужним чинником і продовжувати загрожувати своїм колишнім супротивникам. В Індонезії військові залишилися при владі після 1965 року, в Чилі займали провідні й загрозливі позиції навіть після того, як Піночет пішов у відставку з посади президента, тоді як у Фінляндії після громадянської війни армія відійшла на другий план. Частково це пояснюється також почуттям унікальності, яке властиве всім фінам: і переможці, й переможені у громадянській війні дотримувались одних егалітарних традицій, були унікальними серед народів світу завдяки своїй фінській мові та епосу «Калевала» і пишалися своїми співвітчизниками Яном Сібеліусом і Пааво Нурмі.

Отже, Фінляндія є першою у наших двох прикладах країн, що зазнали кризи через раптовий зовнішній удар. У наступному розділі ми поговоримо про ще одну крашу із потужною національною ідентичністю та унікальною мовою, яка має більше культурних відмінностей від інших країн, аніж Фінляндія, і якій довелося здійснювати ще більш радикальні вибіркові зміни. Йдеться про Японію доби Мейдзі — країну, якій притаманний неабиякий реалізм на кшталт фінського. Щоправда, вона перебувала в іншій геополітичній ситуації, а тому змогла проводити свою довгострокову стратегію більш незалежно, ніж це вдавалося Фінляндії.

Розділ 3

Джерела сучасної Японії

Мої родичі в Японії — Японія до 1853 року — Перрі — Від 1853 до 1868 — Доба Мейдзі — Реформи Мейдзі — «Вестернізація» — Заморська експансія — Структура кризи — Запитання

На відміну від мов більшості країн, описаних у цій книзі, японською я не володію, подовгу в Японії не жив і вперше побував там лише два десятиліття тому. Однак у мене було багато можливостей дізнатися опосередковано про вибіркові зміни в Японії та про її суміш європейських і суто японських рис. Коли я перебрався до Каліфорнії зі Східного узбережжя Сполучених Штатів, де народився й виріс, то опинився в частині країни зі значною кількістю азійців, часто японського або японсько-американського походження. Нині азійці становлять найбільшу частку студентів мого вишу (Каліфорнійський університет у Лос-Анджелесі), значно переважаючи кількість студентів європейського походження. У мене є багато друзів і колег серед японців, зокрема, чудова асистентка-дослідниця, яка добре знає Сполучені Штати і Європу, бо подовгу жила там і там та виходила заміж за місцевих чоловіків. У мене є багато друзів і колег американців, які також дуже добре знають Японію, бо подовгу там жили й були одружені з японками. У мене й самого у цій країні з'явилися кузини та кузени, коли в результаті одруження