Олександр Медведєв - Танці утрьох

Неприємний випадок із вуличними хуліганами якнайкраще допоміг новим знайомим налагодити контакт. Кононов усвідомлював, що, якби не інцидент, усе було б зовсім інакше — значно офіційніше. Та й яким може бути неофіційний візит на квартиру до слідчого в справі про вбивство? До того ж, варто зауважити, сама Наталя одразу сподобалася слідчому.

— Сідайте, — Кононов допоміг дівчині сісти і налив у чашку чаю.

Заглянувши в холодильник, він витяг звідти тарілку з пиріжками і відразу поставив її на стіл.

— Пригощайтеся.

Наталя не соромлячись, накинулася на їжу — схоже, вона була голодною. Спостерігаючи за нею краєчком ока, Кононов думав про те, що уявляв її зовсім іншою, хоча добре розумів, що вона справді могла бути причетна до вбивства Марини Рубіної. Згадавши покійну, Кононов одразу спохмурнів. Він уже не відчував себе рятівником красивої жінки, в ньому прокинувся слідчий. Його високий професіоналізм нагадав про себе.

— А ваша дружина — чудова господиня! — похвалила пиріжки Воробйова.

— Я неодружений, — сухо відповів Кононов.

Наталя одразу відчула зміну в голосі і настрої слідчого.

Вичекавши паузу, він запитав:

— То що вас, власне, привело до мене?

Дівчина засовалася на табуретці. Її обличчя спохмурніло.

— Я прийшла поклопотатися, якщо можна так висловитися, за Мишка.

— Осетинського? — навмисно перепитав Кононов, хоча добре знав, про кого йдеться.

— Я впевнена, він невинний. На якій підставі його заарештували? Я знаю, він ніколи не підняв би руку на Марину. Нам обом вона була за матір…

«Гарненький початок, — подумав Кононов. — За матір! А Гретинському ще й за дружину!» Але він стримано промовчав.

Наталя взяла ще один пиріжок, але надкушувати не стала.

— Ваших аргументів мало, щоб визнати його невинуватість потрібні докази, а факти свідчать зовсім протилежне, — відсторонено мовив Кононов.

— Які факти! — закричала Наташа. — Та Мишко навіть комара не скривдить.

Наталя почервоніла, схвильовано замахала руками.

— Ну, знаєте, — з напускною цинічністю заговорив Кононов, — у моїй практиці такі екземпляри траплялися — одна пенсіонерка, наприклад, годувальниця всіх районних собак, підсипала в маковий рулет засіб від тарганів і продавала його поблизу метро безневинним діткам і вагітним жінкам…

— Та не вдавайте з себе залізного Фелікса… я ж бачу по очах, що ви не такий, — тихо, майже пошепки мовила Наталя.

У Кононова защеміло у грудях.

— У такому разі поясніть більш детально, — сказав він без усякого позерства.

— У день убивства я бачилася з Михайлом, він заїжджав до мене…

— Ну, це вже розмова по суті, — заохотив Кононов Наталю.

— Він заїжджав до мене. Опівдні. Я пам’ятаю позивні по радіо, коли він виходив з моєї квартири.

Кононов був страшенно здивований, але не подав вигляду. Уперше в його практиці підслідний, більше того — обвинувачуваний в убивстві, приховував обставини, які слугували йому виправданням.

— Ви гадаєте, що чоловік, який має намір убити дружину, обов’язково заїжджатиме за півгодини до здійснення злочину до знайомої дівчини, що живе не по сусідству.

Безглуздість такої поведінки була очевидною, але Кононов не міг брати до уваги слів дівчини.

— А хто може це підтвердити?

— А хіба моїх і Мишкових свідчень недостатньо? — здивовано запитала Наталя.

— Щодо Михайла я не впевнений: він запевняв мене в тому, що взагалі не знайомий з вами.

Тепер настала Наталчина черга дивуватися. З хвилину вона сиділа мовчки, а потому випалила:

— Але, крім мене, є ще один свідок.

— Хто ж цей щасливець? — недоречна іронія Кононова викликала в Наталі роздратування.

— Це власник тиру на Колгоспному ринку. Я не перший рік знайома з Михайлом і можу з усією відповідальністю заявити, що протягом останніх семи років не було ще такого випадку, щоб Михайло, заїхавши на ринок, не зайшов до тиру хоча б на п’ятнадцять хвилин — він тому і їздить за продуктами за тридев’ять земель, хоч неподалік від Марининого будинку повно магазинів та й невеликий ринок є… Запитаєте у власника тиру, чи був у нього Мишко того дня… Ви ж слідчий?

Наталя готова була вибухнути будь-якої хвилини, але з усіх сил стримувала себе, щоб не зірватися на крик.

— Я не розумію, чому ви ще й досі цього не зробили, — мовила вона досить уїдливо.

— Але ж Михайло Гретинський жодним словом не обмовився про тир, — намагався виправдатися Кононов.

— До речі, — спохватився він. — А чому вас не було сьогодні на похороні?

— А чому ви вирішили, що мене там не було? — з гіркотою в голосі запитала Наталя.

— Принаймні, я вас не бачив, — зауважив Кононов.

— Я була, — не здавалася Наталя.

Наполягати на своєму Кононов не наважився.

За розмовою час збіг досить швидко. Було вже за північ, коли Кононов, спохватившись, поцікавився в Наталі, чи не хвилюватимуться її домашні через її відсутність.

— Я теж живу