Ольга Купріян - Щоденник Лоли

Піцу принести пізніше. Назар подарував мені круту торбу, а Тоха — це неймовірно! — браслет «Пандора»!!! Звісно, я його розцілувала. По-дружньому, щоб нічого собі не надумував. Але Паша все одно надувся. Ну і хай, від нього подарунка я досі чекаю!

Ми так трошки посиділи, зняли відос про мене, запостили, поселфилися — аж тут принесли піцу. Я вирішила, що краще все ж поїсти, а потім підкинути волосся. Ми вже були трошки п’яні. Я написала пост про те, що ми обмиваємо в «Плазі» мої 15 років. І що — та-дам! — мене ніхто не спитав, чи я повнолітня!!! Крутяк, усі думають, що мені вже є як мінімум 18, а то й усі 21. Ну так, старші хлопці не раз уже казали, що я виглядаю старшою. Хоча я завжди стверджую, що мені 16 :)

Але потім почалася жесть! Сигналом було те, що Ася вийняла з сумочки сірникову коробку й запропонувала типу покурити. Непомітно вона передала мені жмуток волосся своєї мами — бо вона довгокоса фарбована білявка, а в нашій компанії таких нема! — фу-у-у-у-у. (Може, Ася вийняла його з сіточки у ванній — чому я про це раніше не думала?!! Скільки разів я після того мила руки?!!!!) Я вибрала кілька довгих волосин — ой, фу! — і підкинула непомітно собі в піцу.

Щиро кажучи, я була не проти з’їсти той останній шматок — усе-таки він був дуже апетитний, а я вдома не поїла перед днюшкою. Тому мені було трохи навіть шкода псувати піцу волоссям Асіної мами, але грошей було ще більше шкода. І ось у мить, коли Ася підізвала офіціанта й спитала, чи можна принести їм попільничку, а наївний офіціант попросив її «не ображатися» й показати документ (це з нею вперше так!), я голосно, наскільки могла, з усією огидою завищала на всю «Плазу», що в мене в піці ВОЛОССЯ!!!

По-моєму, вийшло дуже правдоподібно. Я фукала і бекала, мене справді мало не вивертало, я сварила офіціанта останніми словами й показувала на всіх — себе, Асю, Нату, Назара, Пашу, Тоху — немає в нас такого довгого білявого волосся! Офіціант був очевидно збентежений, але нічого не обіцяв. Треба було щось запідозрити, але я чомусь була на 100% упевнена в тому, що наш план спрацює. Ася почала мені підфукувати, а Ната мовчала. Вічно вона так! Хоч домовилися ж!

Назар був трохи ошелешений і поривався сховати бренді. Тоха, здається, хотів засміятися. А Паша дивився осудливо. Чому він зав­жди думає, що в усьому винна я?! Це взагалі-то Аська придумала!

Тоді офіціант сказав, що приведе адміністратора. Ми з Аською обмінялися поглядами, щоб і далі слідувати плану. Я голосно обурювалася своїм замовленням, аж поки прийшов адміністратор. Це був худорлявий чоловік у костюмі з краваткою, в окулярах і з негустою борідкою. Нічого так. Якби не наш план, я б усміхнулася йому, і він би точно зробив нам знижку. Але було пізно. Тому я зробила так, як ми домовилися. Пригрозила написати про це все у себе в блозі. Адміністратор сказав, що ми все залагодимо. Попросив мене відійти з ним на хвилинку. Якби я хоч Пашу взяла чи Асю! Паша підвівся йти зі мною, але я показала йому жестом, щоб не втручався: була зла за його осудливий погляд і хотіла показати, що впораюся сама.

Тоді адміністратор запропонував узяти мене під руку, і я вирішила, що це він тому, що я дуже красива. Але він так боляче стиснув мій лікоть! Нахилився мені до вуха і злостиво прошепотів: «Думаєш, ти найрозумніша? Камери все зафіксували, дівчинко. Скільки до тебе було таких, які хочуть нажертися надурняк і звалити. Так що давай ти скажеш своїм друзям, що все залагодила і що ви вже йдете. Я зроблю тобі знижку 15%, бо в тебе, здається, свято. Але якщо ти не розрахуєшся за п’ять хвилин, викличу охорону і твоїх батьків. Ясно тобі?»

Що робити, що робити?! Капець, очі б мої його не бачили! І Асю, і всіх!!! Хто придумав прийти в цю довбану «Плазу» взагалі?! Де я мала взяти стільки грошей? Тоді я відійшла, щоб ніхто мене не бачив, і набрала Назара. Спитала, чи є в нього з собою гроші. Він сказав, що є трохи. Я йому: «Візьми, плз, із собою гаманець і підійди до стійки адміністрації». Він прийшов через десять секунд разом із Тохою. Я попросила нічого не питати й позичити мені гроші на ресторан. Я обов‘язково їм усе віддам! Назар аж присвиснув, коли побачив рахунок. Навіть для нього це була пристойна сума. Тоді Тоха сказав, що він теж узяв із собою гроші (на картці) і запропонував заплатити. Я готова була розцілувати його вдруге за вечір, але просто пообіцяла все повернути з зарплати.

Тоді Тоха з Назаром розрахувалися, я попросила нічого нікому не казати. Вони відійшли, але адміністратор іще раз боляче притягнув мене за лікоть: «Сподіваюся, ні тебе, ні твоїх друзів я більше тут не побачу?» Як же ж соромно!!!

Тоді ми швидко зібралися й пішли додому, а цей козел адміністратор іще нам так «мило» помахав на прощання, наче нічого не сталося. Іще щось сказав типу «сподіваюся-що-вам-у-нас-сподобалося». Сором! Дикий сором! Нікого більше не хотіла бачити. Мали ще з Пашею відсвяткувати вдвох, але я була не в стані радіти.

Попрощалася з усіма прямо перед виходом із «Плази», а Паша провів мене додому. Але мені не хотілося говорити. І вже коли Паша хотів мене поцілувати на прощання, а я підставила щоку, згадала, що він так нічого мені й подарував. Нічого йому не сказала, просто забрала свою сумку, кинула «па-па» і побігла додому. Ридала і в риданнях заснула. Завтра знову будуть червоні очі й набряклий ніс. Але я все одно нікуди завтра не збираюся.

День народження я вирішила викреслити з пам’яті. Такої ганьби в мене в житті раніше не було! Здається, всі зрозуміли, що згадувати наші посиденьки в «Плазі» при мені не варто, та й узагалі краще НІКОЛИ не згадувати. Тому ми зам’яли тему й говорили весь тиждень лише про День усіх закоханих. Мусила навіть раніше помиритися з Пашею, бо не хотілося сердитися на нього перед святом. Хоча й цілувалися ми ці дні значно рідше, ніж до того. А в коридорах я взагалі Пашу просила не приставати, бо ж УЧИТЕЛІ!

Сьогодні День закоханих, неділя, але Паша не відмінив ранкового тренування, щоб бути зі мною. Ну й ладно. Дуже треба. Може, він більше мене не кохає?!!

Пізніше.

Паша таки спам’ятався й попросив зустрітися ввечері. Тепер думаю, чи хочу я з ним бачитися ПІСЛЯ ВСЬОГО. Сказала, щоб передзвонив пізніше, я подивлюся на свої плани. Але в мене НЕМАЄ ПЛАНІВ! А всі, в кого немає планів на Д. Св. В., — лузери!

Пізніше.

Паша не дзвонить. Чого я не сказала йому відразу «так»?!!

Ввечері.