Крістіні Нестлінгер - Маргаритко, моя квітко

Але не як заміну для мами у Відні. Маргарита поглянула на годинник. Було вже досить пізно. Незабаром мав повернутися з макаронної фабрики тато. І мама… Якщо, пишучи «вечір», вона не мала на увазі пізній вечір, то скоро вже мала би бути тут. Маргарита залишила бабусю разом із притуленим до неї Пучком. Вона пішла до вітальні й увімкнула телевізор. На одному каналі якийсь тип у білому кухарському ковпаку пік торт, на іншому йшов німий фільм зі Стеном Лаурелом і Олівером Гарді*. Маргарита зупинила свій вибір на кінокомедії і страшенно здивувалася сама собі, помітивши, що може сміятися. Те, що людина в такій сумній життєвій ситуації, як у неї, може веселитися з того, що вказівний палець Стена застряг у дірці винної бочки, видалося їй ненормальним, навіть трохи жахливим. «Може, я холодна і поверхова особа?» – засумнівалась у собі Маргарита. Але продовжувала реготати.

* Стен Лаурел та Олівер Гарді (5їап Ьаигеї, Оііуєг Нагсіу) – американські кіноактори, коміки 20-30-х рр.

Маргаритин сміх перервав гучний гуркіт вхідних дверей. Прийшов додому тато. Він привітався з бабусею, Гансиком і Маргаритою, вдаючи, ніби перед ним цілком нормальна здорова родина. Ніби мами з ними ніколи і не було. Перше, про що він запитав: «А що там у нас сьогодні на вечерю?» І коли бабуся сказала йому, що розморожує кролячу печеню з кнед-лями та ґоґодзовим соусом, тато задоволено прицмокнув язиком. Так, ніби йому до повного щастя нічого не бракувало, крім кролятини з кнедлями в ґоґодзовому соусі. Маргариту це страшенно обурило.

– Тату, я хочу з тобою поговорити, – сказала вона. ~ Так, доню, – відгукнувся тато.

~ Але я хочу з побою поговорити віч-на-віч!

– О'кей, моя люба, – сказав тато й пішов за Маргаритою до кабінету.

Складалося враження, що він не надто щасливий із такої розмови віч-на-віч. Погляд у нього був не дуже впевнений. А вуса він скрутив у знаки питання.

Маргарита сіла на стілець. Тато примостився навпроти неї.

Маргарита почала:

– Тією клятою свинкою ми всі перехворіли ще в садочку. А двічі свинки не буває! Я просто не виспалась, а Гансик з'їв на сніданок несвіжий оселедець.

Тато припалив цигарку.

– Звідки я міг це знати! – почав виправдовуватися він. – Та жіночка у школі так мені сказала!

– А чому ти не знав, що в нас уже була свинка? – не попускала Маргарита.

Тато переправив вуса зі знаків питання на знаки оклику і трохи знервовано відповів:

– О'кей, о'кей. У мене просто таке не тримається в голові. Я ніколи не вмів розрізняти дитячі хвороби.

Маргарита потягнула себе за пальці, аж хруснули суглоби.

– Що би там не було, тату, ми не хворі. І мама нас не занедбувала. Ти все це вигадав.

– Вона вас покинула, – сказав тато.

– Бо ти був несправедливий.

– Тільки не втручайся в те, про що не маєш жодного поняття! – закричав тато. Обличчя його почервоніло. Та Маргариті не здавалося, що він розлютився. Тому вона вирішила просто проігнорувати цей дурнуватий докір і сказала:

– Нині ввечері мама прийде сюди, бо хоче з нами поговорити. То я тебе попрошу, будь мудрий і переконай її, щоби вона залишилася!

– Це вона нас покинула, а не я! Маргарита пошкрябала живіт.

– Ну то й що! Просто скажи їй, що ти вже нічого не маєш проти радника. І що погоджуєшся, аби вона знову пішла вчитись. І що тобі сподобалося би, якби вона знову стала стрункою. І не кажи до неї «мама», називай її «Елізабет»! – Маргарита відкашлялась. – І відішли, будь ласка, бабусю назад до Цветля. Якщо бабуся буде тут, коли прийде мама, то ти не зможеш із нею як слід поговорити.

Тато похитав головою.

– Як ти це собі уявляєш? – спитав він. – Відразу видно, що ти ще дитина! Я і не подумаю відсилати бабусю назад! -Тато загасив цигарку в попільничці й запалив нову. – А коли твоя мама не схоче повернутися, то що мені тоді завтра – знову забирати бабусю назад, чи як? – Тато встав і почав ходити по кімнаті. – Ні, моя люба, – сказав він. – Твоя мама мене покинула! І я не поповзу до неї на колінах. Хай робить, що хоче! Але я тобі скажу одне: Меді їй теж доведеться віддати! Закон тут гарантовано буде на моєму боці! Якщо їй всілякі дурниці важливіші за власну сім'ю!

Маргарита спостерігала за татовими пересуваннями по кімнаті й думала: «Що він таке говорить? Він геть чисто здурів! Він же все перекручує! Чому? Навіщо він це робить?!»

– Я ж від самого початку домовився з нею, – не вгавав тато, – що хочу створити справжню сім'ю! І що вважаю неправильним, аби жінка працювала! Ми все це з нею детально обговорили! І вона була згодна! – Тато все ще крокував по кімнаті, вимахуючи руками. – Усі ці п'ятнадцять років я не знати як гарував, аби дістати посаду, на якій можу нормально заробляти. Щоби як слід годувати свою сім'ю! – Тато зупинився перед Маргаритою. – Чи, може, вам чогось бракувало? Може, вам було погано?

Маргарита мовчала. Тато сприйняв це як згоду і кивнув:

– От бачиш! Я свою частину угоди виконав! А вонасвою не виконує! Розумієш?

Маргарита похитала головою:

– Ну, тату! Ця угода – то ж було давним-давно! Тоді все було зовсім інакше. Тоді мама думала, що вона не схоче працювати. А тепер хоче!

Тато хотів заперечити, але Маргарита не дала йому нічого сказати.

– Та яке це має значення, тату! Хіба робота – це найгірше? І ніхто нічого не має проти тебе особисто. Чому ти сприймаєш усе так, ніби мама хоче ТОБІ щось заподіяти! І взагалі: мені ти завжди кажеш, що коли я закінчу школу, то мушу здобути порядну професію! Скажи, будь ласка, чому це правильно для мене і неправильно для мами?

Тато поглянув на Маргариту здивовано і не дуже приязно. Тоді потягнув вуса вниз до підборіддя і холодно промовив:

– Я взагалі не бачу жодних підстав обговорювати з тобою мої подружні проблеми..

Маргарита встала і вийшла з кабінету, голосно гримнувши дверима.

За вечерею вона майже нічого не їла. Неохоче колупаючи кролячу печеню, вона з-під лоба спостерігала за ненажерливими родичами, і коли бабуся співчутливо сказала до тата, в якого з вусів скапував соус: «Так-так, їжа втішає!» – а тато на це ствердно кивнув, намастив настромлений на виделку шматочок кнедля ґоґодзовим соусом і,