Крістіні Нестлінгер - Маргаритко, моя квітко

– гукнув він і зник у дитячій. Маргарита принесла з ванни кошик із брудною білизною, взяла

два рушники, декілька пошивок, підодіяльників та рушників і розклала їх на підлозі. Вона була горда зі своєї ідеї: тканина вмить увібрала всю розлиту воду. Маргарита ще трохи походила по білизні, щоби під тиском своєї ваги зібрати останні залишки потопу. Раптом у двері хтось подзвонив. Маргарита подумала, що це, певно, тато, котрому було ліньки лізти до кишені по ключ, а ще вона у глибині душі сподівалася, що це може бути мама, котра не взяла зі собою ключів. Вона побігла до дверей і відчинила. На порозі стояла цветльська бабуся.

– А ТИ що тут робиш? – запитала Маргарита.

Бабуся образилася:

– То це так ти вітаєшся? У кожній руці цветльська бабуся

тримала по великій торбі. Вона прокрокувала в коридор, поставила торби, скинула плащ і повісила його на вішак. Під плащем на бабусі були квітчаста сукня та смугастий фартух. У такому вбранні вона ще ніколи не приїздила в гості. І без попереднього дзвінка вона теж ніколи не навідувалася.

– Де я буду спати? – запитала цветльська бабуся.

Зазвичай, коли бабуся приїздила в гості, що траплялося максимум раз на два роки, вона завжди спала в кабінеті. «Кабінетом» у родині Закмаєрів називали невеличкий, обставлений темними меблями покій поряд зі спальнею, з велетенським письмовим столом, який слугував татові для сортування його філателічної колекції та розкладання марок по альбомах.

– Думаю, в кабінеті, – невпевнено промовила Маргарита.

– То віднеси, будь ласка, цю торбу туди! – бабуся вказала на одну з двох сумок. – У другій я привезла їжу! – додала вона.

Маргарита хотіла віднести бабусину торбу в кабінет, але тут бабуся, глянувши в бік кухні й побачивши дивне покриття підлоги, зойкнула:

– А це що таке?

Маргарита не мала ніякого бажання пояснювати: бабусі, яку функцію виконує розкладена на підлозі білизна. Вона залишила торбу і хотіла запхати постіль і рушники назад до кошика, та бабуся її спинила.

– Мокру білизну – в кошик! – обурилася вона. – Та ж від цього підуть плями, і речі можуть засмердітися! Негайно до праль-ки їх! – скомандувала бабуся.

Маргарита слухняно віднесла мокрі шмати в лазничку і запхала їх у пральку. Вона ще ніколи в житті не прала. Кнопки пральки були для неї загадкою. Скільки насипати порошку і в який отвір, вона теж не знала. Дівчина задумливо стояла перед електронним монстром і згадувала, чи є десь у хаті якась інструкція до цього чудовиська.

– Ну, в чому річ? Чого не вмикаєш? – бабуся, котра зазирнула в лазничку, нетерпляче відсунула Маргариту, заклацнула вирячене око пральки, незадоволено бурмочучи собі щось під ніс, насипала пральний порошок, а тоді, швиденько роздивившись панель, натиснула на потрібну кнопку. Пральна машина з гудінням запрацювала.

– Ой, щось мені здається, що ти ще ніколи не прала білизну! – сказала бабуся, і погляд у неї при цьому був, як у суворого вчителя, котрий повертає учневі контрольну з незадовільною оцінкою.

Маргарита кивнула і хотіла щось сказати, але бабуся раптом ухопила її обома руками за шию, і на якусь коротеньку мить у дівчини майнула цілком абсурдна думка, що бабуся хоче її задушити. Але та лише уважно обмацала їй шию, примовляючи:

– Гм, отже, залози не напухли! Свинки без напухлих залоз я ще, скільки живу, не бачила!

– Та нема в мене ніякої свинки! – шарпнулася Маргарита і вивернулася з бабусиних обіймів. – Це все дурниці! І в Гансика теж нема ніякої свинки!

~ До речі, як там Гансик? – спитала бабуся. – Маленький спить?

– Не маю поняття! – відказала Маргарита.

– Треба піти його спитати, чи не хоче він чаю. І температуру поміряти!

Бабуся пішла до внука, а Маргарита присіла на краєчок ванни. Вона підозрювала, що Гансик відразу ж почне скаржитися на неї бабусі, й хотіла бути в цей момент від них якнайдалі. Дівчина скрутила з гривки маленькі кіски і роздумувала, з якого це дива раптом приїхала бабуся. Напевно, їй зателефонував тато, припустила Маргарита. Не інакше! Але як довго вона тут пробуде? Це що, так задумано: мама виселяється – бабуся вселяється?

Маргарита потихеньку вийшла в коридор. З дитячої долинав голос Гансика:

– Ні, бабусю, ні, мені вже набагато краще! Чесно! Відколи ти тут!

Маргарита полегшено зітхнула. Гансик уже не схлипував, а, наблизившись до дверей дитячої, вона побачила щось нечувано колосальне: грандіозно товстезна бабуся сиділа на Маргарити-ному ліжку, тримала Гансика на колінах і колисала його. А Гансик притулив голову до велетенських бабусиних грудей і, очевидно, був задоволений на всі сто відсотків.

Маргарита вирішила з'ясувати питання про подальше бабусине перебування не підступно та обережно, а чесно й відверто. Вона ввійшла до кімнати і звернулася до бабусі:

* А на скільки ти до нас приїхала?

– На стільки, на скільки буде треба, – приязно відповіла бабуся.

– Тебе тато викликав? – спитала Маргарита Бабуся кивнула.

– А що він тобі сказав? – запитала Маргарита, зупинившись перед парочкою, з якої можна було ліпити скульптурну композицію «Бабуся й онук».

Бабуся завагалася. Було видно, що вона розмірковує, яка частина телефонної розмови з татом придатна для дитячих вух, і не знає, прикрашати їй ситуацію чи зображати реалістично. Врешті-решт, вона зупинилася на такому варіанті:

– Тато сказав мені, що ваша мама пішла від нього і забрала зі собою Меді. Він попросив мене приїхати і вести хатнє господарство! – Бабуся зітхнула. – Тепер дядько… буде змушений їсти в ресторані. І кицька без мене буде сумувати.

– А найбільше я хвилююся, що буде з городом. Саме тепер, навесні, там повно роботи. А дядько… в нього не вийде так, як у мене.

– А як у тебе? ~ поцікавився Гансик.

– У мене ніколи нічого не гине! – з гордістю сказала бабуся. – Навпаки – все буяє! Навіть маленькі диньки, хоч вони в нашій місцевості і не ростуть. А мої помідори на смак такі солодкі, ніби виросли під сонцем Греції! – Погляд у бабусі був стурбований. – Але якщо я зараз про все не подбаю, то з городу цього року нічого путнього не буде! – Вона посміхнулась і ніжно погладила Гансика по голові. – Але, звичайно, ви для мене важливіші, ніж якісь там помідори!

Почувши останні бабусині слова, Гансик задоволено замуркотів. Маргарита не бачила жодної причини бути задоволеною. Вона нічого не мала проти бабусі. Зовсім навпаки. Маргарита любила бабусю. Як бабусю на суботу-неділю, як бабусю у Цветлі.