Крістіні Нестлінгер - Маргаритко, моя квітко

– пробурмотіла вона, знайшовши ключі. Будинок видався їй сіро-сірою брилою. І тільки підійшовши

зовсім близько, вона змогла розпізнати – сіре на сірому – сходинки перед вхідними дверима та двох опецькуватих монстрів – олеандрові деревця обабіч сходів. А на сходинках теж щось було! Там щось рухалось!

– І кого ж ми тут маємо? – спитав Конні й поставив на землю свій подвійний вантаж.

– Мене ви тут маєте! – сказало те, що рухалося на сходах. -Я тут товчуся вже кілька годин. Думав навіть, що переплутав адресу!

Маргарита стала як укопана. Конні взяв у неї з рук ключ.

– Це Гінцель, – промовила Маргарита до Конні.

– Я майже так і подумав, – посміхнувся Конні, піднявся сходами й відчинив вхідні двері. У приміщенні за дверима засвітилося світло. Гінцель підвівся.

– Тут має бути ціла купа птахів, – сказав він. – І я зможу збирати пір'я!

– Брате, ти щось наплутав! – Конні прихилився до одвірка.

- Тут ціла купа метеликів, тут є навіть ціла Вutterfly-VаІІеу [3], а от щодо Ьігds, то всі вони нічим не відрізняються від горобців.

– Ну, тоді я клюнув на дезінформацію, – сказав Гінцель. Маргарита обняла Гінцеля за шию, поклала голову йому на ключицю і пробурмотіла:

- Вігds ог Ьutterflies [4] – яка різниця! Моя мама зовсім не тямить в зоології!

– Пані сусідка вже знову заснули? – поцікавився Конні.

– Маргаритко, моя квітко, ти спиш? – спитав Гінцель.

– Так, і дуже міцно, – пробурмотіла Маргарита.

Гінцель присів навпочіпки, внаслідок чого Маргарита опустилася на верхню сходинку, і витяг свою голову з Маргаритиних обіймів. – їй треба в ліжко, – сказав він, звертаючись до Конні.

– З тобою? – спитав Конні.

– На жаль, саме в цю мить зірки, в яких це можна було би запитати, зникають у світанкових сутінках, – сказав Гінцель.

– Та я не хочу вдаватися в такі деталі, – посміхнувся Конні,

– просто питаю, чи ви візьмете кімнату на двох.

– Обов'язково, – кивнув Гінцель.

– Тоді вибирайте, – сказав Конні. – На другому поверсі гарніший краєвид з вікна, а внизу вночі прохолодніше. І десь тут мусить бути шафа, в якій лежить постіль. А я піду засвідчити моє шанування сходу сонця!

Гінцель обрав прохолодніший перший поверх, кімнату з видом на море. Він знайшов білизну, застелив двоспальне ліжко.

Коли він запихав у пошивки маленькі тверді подушки, в кімнату, позіхаючи, причвалала Маргарита. Вона впала на свіжозасте-лене ліжко, заплющила очі, прошепотіла: «Як добре, що ти тут», – і накрилася простирадлом.

– Завжди все стається так, як забажає наша Маргаритка, -сказав Гінцель.

– Бо це – перемога здорового глузду, – пробурмотіла Маргарита.

– Дурниці. Це – перемога симпатії, – заперечив Гінцель. Але Маргарита вже заснула, зворушливо похропуючи. Принаймні так здавалося Гінцелеві.

Маргарита Закмаєр 5

Маргарита і клопоти з Гансиком 131

Маргаритко, моя квітко 233

Крістіне Нестлінґер народилася 1936 року у Відні. За освітою – художник-графік. Почала писати дитячі книжки в 1970 році, відтоді опублікувала понад 100 творів для дітей та підлітків. її книги перекладено більш як 20 мовами світу. Нагороджена численними преміями, серед яких Міжнародна премія літератури для юнацтва, Австрійська державна премія, Німецька премія літератури для юнацтва, медаль Ганса-Крістіана Андерсена (1984).

2003 року Крістіне Нестлінґер стала першою лауреаткою найвищої відзнаки, що прирівнюється до Нобелівської нагороди в галузі дитячої літератури – премії пам'яті Астрід Ліндґрен. Оголошуючи про присвоєння премії, міжнародне журі зазначило: «Крістіне Нестлінґер – це справжній антипедагог рівня Астрід Ліндґрен. Для її багатогранної та надзвичайно активної письменницької діяльності характерні зухвалий гумор, уважна серйозність і спокійна теплота…»