Едвард Ваді Саїд - Орієнталізм

орієнталістському театрі є «Bibliothèque orientale» («Орієнтальна бібліотека») Бартелемі д’Ербело, опублікована посмертно в 1697 p., з передмовою Антуана Ґаллана. Вступ до нещодавно виданої «Кембриджської історії ісламу» («Cambridge History of Islam») розглядає «Бібліотеку» разом з переднім словом Джорджа Сейла до його перекладу Корану (1734 р.) та «Історією сарацинів» Саймона Оклі (Simon Ockley, «History of the Saracens») (1708, 1718 pp.) як «надзвичайно важливий твір» у розширенні «нового розуміння ісламу» та намаганнях донести його зміст до «менш академічно підготовленого загалу читачів» 45. Ця оцінка неадекватно описує працю д’Ербело, що не обмежувалася ісламом, як вищезгадані праці Сейла та Оклі. Якщо не рахувати «Historia Orientalis» («Орієнтальної історії») Йоганна Готтінґера, що вийшла друком у 1651 p., «Бібліотека» до самого початку дев’ятнадцятого сторіччя виконувала роль того стандартного довідника, на який вважали за свій обов’язок посилатися всі орієнталісти. Її масштаби були {89} справді епохальними. Ґаллан, який був першим європейським перекладачем «Тисяча й однієї ночі» та визначним арабістом, писав, що досягнення д’Ербело не можна навіть рівняти до чогось зробленого раніше — таким ґрандіозним був діапазон його студій. Ґаллан оповідає, що д’Ербело прочитав величезну кількість матеріалу, написаного арабською, перською та турецькою мовами, внаслідок чого зміг довідатися багато про те, що раніше було приховане від європейців 46. Насамперед уклавши словник трьох вищезгаданих східних мов, д’Ербело заходився вивчати історію, теологію, географію, природничі науки та мистецтво Сходу як у їхніх легендарних, так і реальних варіаціях. Після чого він вирішує скомпонувати дві великі праці, «бібліотеку», тобто алфавітно впорядкований словник орієнтальних реалій, та florilège, тобто антологію. Йому вдалося здійснити лише першу частину свого великого задуму.

Розповідаючи про «Бібліотеку», Ґаллан стверджує, що у своє поняття «орієнтального» автор спочатку планував включити лише Левант, хоча — повідомляє нам Ґаллан із щирим захватом — описуваний там часовий період покриває навіть більшу протяжність, аніж часи від створення Адама й до «temps où nous sommes» («часів, у які живемо ми»), д’Ербело відступив назад аж до тих часів, що в легендах описуються, як «plus haut» («часи до першопочатку часів»), тривалого періоду до-Адамових Сулейманів. Читаючи далі опис Ґаллана, ми довідуємося, що «Бібліотека» д’Ербело була в принципі схожа на «будь-яку іншу» світову історію, бо ставила на меті подати повний компендіум відомого на той час знання про такі матерії, як Творіння, Потоп, зруйнування Вавилонської вежі тощо, — за тим винятком, що використані д’Ербело джерела були східними. Він поділив історію на два види, священну й світську (у першій розповідалося про євреїв та християн, у другій — про мусульман), і на два періоди, допотопний і післяпотопний. В такий спосіб д’Ербело дістав змогу обговорити такі несхожі й розбіжні історії, як монгольська, татарська, тюркська та слов’янська; він узяв також до розгляду всі провінції імперії мусульман, від Далекого Сходу до Геркулесових Стовпів, з їхніми звичаями, ритуалами, традиціями, коментарями, династіями, палацами, річками та флорою. Така праця, {90} хоч у ній і було приділено певну увагу «la doctrine perverse de Mahomet, qui a causé si grands dommages au christianisme» («перекрученому вченню Магомета, яке завдало такої великої шкоди християнству»), мала, звичайно ж, бути набагато об’ємнішою та ґрунтовнішою, аніж будь-яка з написаних раніше. Ґаллан завершив своє «Переднє слово» багатослівними запевненнями, що «Бібліотека» д’Ербело — це твір унікально «utile et agréable» («корисний і приємний»); інші орієнталісти, такі як Постель, Скаліґер, Ґолій, Поккок та Ерпеній, продукували орієнталістські студії, що були надто вузько граматичними, надто вузько лексикографічними, надто вузько географічними або чимось подібним. Лише д’Ербело спромігся написати працю, здатну переконати європейських читачів, що студії східної культури не були чимось невдячним і непотрібним; тільки д’Ербело, згідно з Ґалланом, спробував сформувати в умах своїх читачів широку ідею про те, що то означає знати та студіювати Схід, ідею, яка водночас виповнює розум і задовольняє великі, наперед сформовані сподівання 47.

У таких зусиллях, як ті, що їх доклав д’Ербело, Європа відкривала свої спроможності освоювати та орієнталізувати Схід. Коли Ґаллан говорить про свою та д’Ербело materia orientalia, певне відчуття своєї вищості прохоплюється в нього то там, то там; як і в працях географів сімнадцятого сторіччя, таких, як Рафаель дю Ман, європейці могли там вичитати, що західна наука дивилася на Схід як на щось відстале й застаріле 48. Але не тільки ця перевага західного світогляду впадає тут у вічі: ми бачимо тут також досконалу техніку, що дає змогу зробити аналітичний розтин багатющого орієнтального матеріалу й подати його в доступній для розуміння західного обивателя формі, в систематичному — і навіть алфавітно впорядкованому! — викладі. Коли Ґаллан сказав про д’Ербело, що той задовольнив чиїсь сподівання, він мав на увазі, я думаю, те, що «Бібліотека» не намагалася піддати ревізії загальноприйняті уявлення про Схід. Бо робота орієнталіста, в кінцевому підсумку, полягає в тому, що він підтверджує те, що читачеві вже відомо про Схід. Він ані намагається, ані хоче зруйнувати вже усталені переконання. Все, що зробила «Bibliothèque orientale» — це представити Схід якомога повніше і якомога ясніше; {91} те, що раніше виглядало як невпорядкована сукупність випадково зібраних туманних відомостей про історію Леванту, біблійну образність, ісламську культуру, назви всіляких екзотичних місцевостей тощо, перетворилося в раціонально впорядковану орієнтальну панораму, від А до Я. У статті про Магомета д’Ербело спочатку наводить усі імена пророка, а потім викладає його ідеологічні та доктринальні цінності в таких словах:

«C’est le fameux imposteur Mahomet, Auteur et Fondateur d’une hérésie, qui a pris le nom de religion, que nous appelions Mahometane. Voyez le titre d’Eslam.Les Interprètes de l’Alcoran et autres Docteurs de la Loy Musulmane on Mahometane ont appliqué à ce faux prophète tous éloges, que les Ariens, Paulitiens on Paulianistes & autres Hérétiques ont attribué à Jésus-Christ, en lui ôtant sa Divinité...»49«Цей сумнозвісний самозванець Мухаммед, або Магомет, був автором і засновником єретичного вчення, що проголосило себе релігією, яку ми називаємо магометанством. Див. статтю «Іслам».Тлумачі Корану та інші доктори мусульманського, або магометанського, права щедро вихваляли й вихваляють цього облудного пророка, як ото аріани, павликіани, або павликійці, та інші єретики вихваляють Ісуса Христа, водночас заперечуючи Його божественність...»

«Магометанство» — це відповідне європейське (образливе за своєю суттю) означення; «іслам», що є правильною мусульманською назвою, подається в книжці окремою статтею. «Єресь... яку ми називаємо магометанською» «тлумачиться» як імітація однієї з християнських імітацій правдивої релігії. Далі, в довгій історичній оповіді про життя Мухаммеда, д’Ербело дозволяє собі перейти на більш-менш наративний стиль. Але найбільше важить