Володимир Львович Єшкілєв - Фаренго. Ч. 2. Гніздо

майже вісім років, сір. Він не проявив себе у жодному з епізодів терористичної епопеї Шерми. Завжди залишався в тіні, хоча й цілком міг бути десь поруч. Висновок: ворог дав йому більш важливе, більш масштабне завдання. Можливо, уся діяльність Шерми та її групи була лише відволікаючим маневром. Ворог заздалегідь міг знати, що їй не пройти через охоронні системи Лабіринту на Фаренго. Натомість Шерма «засвітила» ворогові усю мережу агентів «управління А», наші технології, засоби та прийоми оперативної роботи. Й тим суттєво скоротила Ленго шлях до мети. Я думаю, що він є одним із тих генеруючих події «вузлів», які ви намагаєтесь «намацати»…

— Де нам його шукати, Марков, де?

— На Піфії.

— Але ж…

— Він змінив стать. Шукайте жінку-телепатку біологічного віку між двадцятьма і двадцятьма п’ятьма роками. З генетичним підписом, близьким до Шерми та Овіти.

— Чому на Піфії?

— Піфійські жриці — єдина на сьогодні сила в Імперії, яка може більш-менш ефективно протистояти ворогові. Я не здивуюсь, сір, якщо виявиться, що це агенти Зовнішніх провокували Ойзеле знищити Планету Жінок.

— Ми прийшли до такої самої думки, — кивнув Еарлан Третій. — Я розгляну твою пропозицію щодо розслідування… Вправних адміністраторів не так уже й багато, проте знайти можна. А от такого детектива, як ти…

— Служу Імперії!

— Готуйся здати справи по Сектору адміралові Ролло. Тобі пришлють деякі матеріали із секретного архіву Сен-Алена, які знайшли на Альфі. Вони стосуються Шерми і Ленго. В першу чергу Ленго. Там є над чим поміркувати. Й іще: подумай, кого б ти хотів бачити у своїй команді. Потрібні допуски і ресурси ми забезпечимо.

— Буде виконано, сір!.. Дозвольте одне запитання.

— Дозволяю.

— На «Айн-Софі» є ті, хто пройшов ворожу ініціацію?

— Жодного.

— Вже легше.

— Не треба плекати ілюзій. Легко не буде у будь-якому випадку. Ми всі опинились глибоко в дупі.

Матеріали з архіву Сен-Алена, отримані Марковим

Документ А

Навчальний реферат з філософії, написаний Ленго на тему «Що таке влада?» 6 пентарія 409 року

Питання «Що таке влада?» вимагає попередньої відповіді на питання «Звідки взялась влада?». Влада виникла за межами людського суспільства. Вже в середовищі стадних тварин існує поділ на домінуючого самця та підлеглих йому членів стада. Тому, напевне, людина й відчуває владу не як щось «органічно людське», а як привнесену в суспільство «необхідність». Адже влада постійно й наполегливо вимагає від людини межової, максимальної визначеності, а людина визначається лише тим, що не може бути визначеною до кінця. Будь-які етичні, наукові, релігійні рамки такого можливого визначення самі є лише продуктом діяльності людини.

Конкретна людина завжди залишається залежним творінням і винаходом створеної нею ж культури. «Людина», як ми її розуміємо, є не природною даністю, а міфологічним продуктом зацікавлених пройдисвітів, які тисячоліттями доводили, що «людина — це звучить гордо», «людина є вершиною еволюції». Але всі висловлювання про людину нездатні охопити поняття «людина» як щось завершене, відбуте і приведене у відповідність з власне «людськими» поняттями. Людина постійно вислизає за межі всієї сукупності визначень і понять. У цьому «вислизуванні» — найбільша надія людини у вічному протистоянні владі. Й найбільша пастка, розставлена Хаосом.

Будь-яка можлива позиція огляду «людського» перебуває у сфері творчої невизначеності. Відповідно, влада з будь-якої позиції не може бачити і контролювати людину у всіх її проявах. Людина завжди частиною свого буття буде за межами владного контролю. Навіть якщо влада озброїть себе фантастично довершеною технікою, здатною контролювати всі зовнішні прояви людської поведінки, цей контроль ніколи не буде абсолютним. Техніка також є продуктом людської діяльності і на довершеного кіборга завжди знайдеться ще довершеніший кіборг.

Відповідно, історія людей є не місцем творення вічних «монументів необхідності». Історія є, швидше, сценою, місцем створення і знищення, нового створення і нового знищення суспільних цінностей. Владне зло, яке панує сьогодні, завтра не буде задовольняти репресивних та організаційних вимог нових поколінь. Воно «через втому» зійде зі сцени, поступившись місцем новим — вдосконаленим, але все ж таки недосконалим — формам владного зла. Вичерпність влади є завжди меншою за вичерпність людини. Боротьба з владою є безглуздою, тому що вона є боротьбою людини зі своєю невід’ємною сутністю.

Владі протистоїть непредметна умовність, якій люди давніх часів дали назву «вічності». Вічність протистояла владному злу в усі епохи існування людства. Відповідно, влада завжди піддавала репресіям тих, хто мав «відчуття вічності». Адже той, хто проектує себе на вічні цінності, ніколи не стане хорошим підданцем, рабом або солдатом. Найжорстокіші диктатури намагалися кардинально розв’язати цю проблему — «відмінити» вічність. Першою спробою такої «відміни вічності» стали реформи древнього китайського імператора Цінь Шихуанді, який проголосив себе більшим за вічність і ліквідував філософію. Після нього історики нарахували десятки подібних спроб.

Починаючи від XX століття ЕП, владні системи борються з вічністю не фронтально, а, так би мовити, конспіративно. На ціннісне місце вічності вони намагаються поставити таке сумнівне поняття, як «якість життя», та ще й, переважно, у її найпростішому матеріальному вимірі. Така підміна смислів передбачає не пряму «відміну вічності», а специфічне її опошлення, профанацію, осміяння. Перша модифікація профанації вічності пропонує її опошлення через відчуття відбутості та завершеності, друга — опошлення вічності через загострення уваги на переживання поточного моменту (через розваги, задоволення, цікавість). Між тим, як я вважаю, відчуття вічності завжди відбувається через відкритість подієвим потокам, через свободу та через відстороненість від безпосереднього та предметного переживання.

Влада постійно програє війну з вічністю, але тут ми знаходимо цікавий і тривожний парадокс: влада є умовно вічною. Її можна відмінити, лише вийшовши за межі поняття «людського». Зустрічі з чужим інтелектом у Великому Космосі дали безпрецедентну можливість Людству вийти за ці межі й назавжди відмовитись від підлеглості практикам влади заради органічного освоєння вічності. Проте Людство поставилось до чужого розуму не лише з прагматичною настороженістю, але й з тотальною відмовою від переробки себе за допомогою зовнішнього погляду на власні історичні глухі кути та апорії. Стосовно інших цивілізацій найбільш гостро проявилась поразка вічності у боротьбі з владою. Вічність вимагала від нас прийти до чужих істот по допомогу, а влада вимагала їх боятись. Влада перемогла. Людство, замість відкритись новим горизонтам, вибрало глухий кут безглуздої боротьби за безвладдя.

Документ В

Бесіда начальника служби безпеки військово-промислової корпорації «Еттлі-Касмік» з позасерійним клоном НО97 «Шерма» 17 семпрарія 409 року ЕВ. Бесіда відбулась в особистому кабінеті Сен-Алена, в «червоній зоні» випробувального полігону корпорації (пустеля Фальгірона, Приполярний адміністративний сектор Альфи Альфи).

Запис увімкнуто

— Шермо, ти знову порушуєш правила, — Сен-Ален дивиться на клонку, яка стоїть перед його кріслом.