Богдан Мостіпан - Молот Чудовиськ: Кіготь Темряви, Богдан Мостіпан

-Ох... - мене немов тараном збило - сказав Джилліан, ледь піднявшись на ноги.
-Ти як друг, нормально?
-Терпимо... - сказав Джилліан - битися начебто зможу...
-Тримайся, друже, ми скоро здолаємо цю тварюку! - підтримав Фоллар.
У відповідь на це Джилліан усміхнувся, підняв меч із підлоги, який упустив під час падіння, а потім став у бойову позу, і приготувався до подальших атак лиходія. Саме лихо в цей час знову пішло в тінь, воно вичікувало найзручніший момент для атаки, щоб розтрощити мисливців.
-Так справа не піде... - сказав Джилліан, притиснувши руку до рани на грудях - він зможе так кружляти вічно... Ми мусимо відволікти його якось, і поки він буде відвернений, закинути в нього бомбу!
-Спробуємо - відповів Кліффорд - я прийму на себе основний удар. Коли воно переключиться на мене, цільтеся як слід у нього, і закидайте бомбу. Тільки не промахніться, їх у нас небагато!
-Так точно! - відповів Джилліан.
-Точно можеш битися? - запитала Евеліна, дивлячись на пораненого Джилліана.
-Ще б пак! - відповів Джилліан, - нам треба поспішати, адже хлопці кров'ю стікають!
-Так, ти маєш рацію! - вигукнув Фоллар.
Через якийсь час лихо знову з'явилося, воно було дещо поранене, на додачу до того, меч Евеліни змастили олією проти стародавніх, від чого лихо було отруєне, і поступово втрачало свої сили. Тоді лихо почало по черзі атакувати кожного з мисливців, завдаючи ударів, а потім різко зникаючи. Мисливцям у свою чергу поки що вдавалося стримувати натиск чудовиська. Тоді лихо націлилося на Фоллара, воно матеріалізувалося просто перед ним, і стало швидко завдавати по ньому ударів своїми пазурами, Фоллар вивертався як міг, проте кілька ударів лиха його все ж таки зачепили. Фоллар скорчився від болю, був повністю дезорієнтований. Тоді лихо торкнулося його своєю кістлявою рукою, впливаючи тим самим на нього своєю темною енергією, від чого обличчя Фоллара зблідло, він став стрімко втрачати свої сили, його тіло виявилося повністю паралізованим, а сам він впав у летаргійний сон, від якого він би вже ніколи не прокинувся. Скориставшись моментом, хвацько, стоячи перед Фолларом, почало витягати з нього душу. Якби йому це вдалося, він міг би повністю відновити всі втрачені ним сили раніше, і стати повністю непереможним. Перш ніж це сталося, Кліффорд зайшов лихому за спину, а потім замахнувся на нього своїм мечем, завдаючи рубаючого удару. Через вплив олії, лихо не зуміло ухилитися і прийняло удар на себе, воно закричало від болю, його вереск був огидним і розривав вуха, проте незабаром припинився. Лихо переключило свою увагу на Кліффорда, Фоллар у цей час не міг нічого вдіяти, тому що перебував у вічному сні, перебуваючи під впливом темної магії лиха. Лихо блискавично завдавало ударів по Кліффорду своїми пазурами, та так, що той ледве міг їх парирувати, він з великими труднощами відбивав удари духу, а той, своєю чергою, наносив їх дедалі швидше, і з подвоєною силою. Евеліна в цей час, що стоїть поруч, різко прочинила свій підсумок, який був на поясі, сунула туди руку, і дістала звідти бомбу, що розсіює імлу, а потім стала цілитися в лихого. Вона намагалася почекати відповідний момент для кидка, оскільки запросто могла промахнутися. Лихо в цей час, як і раніше, продовжувало наносити удари своїми пазурами по Кліффорду, той скривився, по ньому було видно, що він стримував натиск лихого з усіх сил. Джилліан, яка була поруч, поспішила до Кліффорда на допомогу. Перш ніж він зумів добігти, лихо все ж вдалося пробити захист Кліффорда, в один момент воно завдало потужного удару своєю рукою по мечу Кліффорда, від чого той упав на землю, Кліффорд поспішив повернути меч, але перш ніж йому це вдалося, лихо вразило його своїми пазурами, ті пройшли крізь нього наскрізь і ледь не зачепили легені. Кліффорд скорчився від болю і не міг поворухнутися, в цей час лихо дивилося на нього своїм оком, і можна було сказати, що навіть впивалося його стражданнями. Потім Кліффорд упав на підлогу, звалившись на неї з усієї сили, і від безсилля знепритомнів, заплющивши очі. Джилліан не встиг добігти до Кліффорда, перш ніж хвацько завдало по ньому удару. Тоді він розлютився, і полетів на хвацько замахуючись по ньому своїм мечем. Евеліна нарешті вичекала слушну мить для того, щоб закинути бомбу, вона кинула її, та злетіла в повітря й полетіла прямо в лихо, яке на той час якраз обернулося, бомба влетіла прямо йому в обличчя, зачепивши око. Тієї ж секунди лихо стрімко почало втрачати свої сили, Джилліан у цей час нарешті до нього добіг і різко встромив свій меч, змазаний олією проти стародавніх, прямо в грудну клітку злісному духу, від чого той сторопівся, застиг на місці, а потім вигукнув тривалий волання, що охопив усю печеру та рознісся всією околицею, дійшовши аж до міста, після чого, він затих, і мовчки впав на коліна, врешті-решт звалившись на підлогу. Його око поступово почало закриватися, поки не закрилося остаточно. Лихо було повалено. Змучений Джилліан дивився на нього, і не міг повірити своїм очам, його в цю мить переповнювала безліч емоцій, від туги, смутку, до люті й злості, і радості зрештою. Евеліна швидко підбігла до Джилліана, потім окинула свій погляд на Кліффорда, і побігла вже до нього. Фоллар у цей час ледве зумів отямитися, після впливу на нього магії лиха. Прийшовши до тями, він побачив перед собою похмуру картину - три повалених мисливця, що лежать в одній печері, а поруч із ними мертвий злісний дух.
-Чорт забирай, нам це вдалося! - вигукнув Фоллар.
-Сам не можу в це повірити... Але, боюся, зараз не час для радості, друже, - відповів Джилліан, - якщо ми не допоможемо хлопцям просто зараз, вони всі загинуть... А до міста ще далеко!
-Що? - раптом усвідомив Фоллар - ні... Вони не повинні загинути, тільки не так! Фоллар різко підбіг до Кліффорда, окинув його поглядом, жахнувся від побаченого, а потім побіг до Реніфата, і став намацувати його пульс. Той поки що був, але слід було якнайшвидше надати Реніфату медичну допомогу, інакше він би загинув. Теж саме стосувалося Бетфорда і Кліффорда.
-Треба відпиляти бошку цій тварюці, - сказав Джилліан, дивлячись на поваленого лиходія, - як доказ виконаної нами роботи.
-Я це зроблю! - вигукнув Фоллар - він швидко підбіг до тіла лиходія, дістав із чохла, розташованого на халяві ноги, ножа, потім нахилився над тілом вбитого лиходія, і взявся відрізати йому голову. Він акуратно відрізав її від тулуба, а потім повісив її собі на гак, розташований на поясному ремені.
-Готово! - сказав Фоллар. Джилліан і Евеліна в цей час були зайняті тим, що намагалися підняти мисливців, щоб витягнути їх із печери. Евеліна встала над Реніфатом, підняла його, а потім повалила на свої плечі, і почала йти в бік виходу з печери. До цього часу злива і сильний вітер припинилися, поступово стало світати, мисливці провели в цьому лісі цілу ніч.
-Давайте швидше! - вигукнула Евеліна, - якщо ми не поквапимося, вони всі помруть до чортової матері!
-Фоллар! - вигукнув Джилліан - ти потягнеш Бетфорда, я візьму на себе Кліффорда!
-Хорошо! - відповів Фоллар - може краще я? Усе таки це лихо досить тебе пошарпало!
-Не бійся за мене... - сказав Джилліан - зараз треба думати про них!
Фоллар кивнув, потім підбіг до Бетфорда, намацав його пульс, той був ледь відчутний, потім закинув його на свої плечі, і поніс до виходу з печери. Мисливці й мисливиця покинули разом межі вже колишнього лігва лиха. У темний ліс стали закрадатися перші промені сонця, наступав світанок. Хлопці витягли поранених мисливців назовні, і продовжили йти в бік виходу з лісу.
-Хорошо хоч розвиднілося... - сказав Джилліан - чорт забирай, ми б змогли їх тягнути в таку темряву!
-Це точно! - сказав Фоллар, тягнучи на своїх плечах Бетфорда. Через деякий час змучені мисливці все ж зуміли вибратися з лісу, опинившись прямо біля входу, через який вони сюди потрапили.
-У нас мало часу, потрібно поквапитися! - вигукнув Джилліан.
-Чорт... - вилаявся Фоллар - Бетфорд ледь дихає!
-Ми встигнемо! - схвильовано вигукнула Евеліна.
-Це не повинно так закінчитися... - сказав Джилліан - ніхто з них сьогодні не помре! Давайте, хлопці, піднатужмося!
-Стараюся! - відповів Фоллар - важкий він, мати!
-Терпи, Фоллар, ми вже близько! - вигукнув Джилліан.
Мисливці наближалися в бік міста, яке знаходилося від лісу за кілька сотень метрів. Аж раптом... Загін мисливців почув якийсь звук... Це був тупіт копит, схоже в їхній бік наближався цілий табун коней! Поступово коні стали наближатися, на них були вершники, вбрані в червоні шати, а на чолі них стояв той самий граф Берімор! Він упевнено вів своїх вершників у бік лісу, наблизившись до нього досить близько, вони побачили перед собою двох мисливців, і мисливицю, що звалили на свої плечі поранених товаришів. Вершники кинулися до них назустріч, через деякий час, вони опинилися прямо перед ними.
-Граф Берімор! - радісно вигукнув Джилліан.
Граф Берімор постав перед загоном мисливців на своєму білому коні, у чорному капелюсі з пір'ям, поруч із ним стояв чорний жеребець, що належав його вірному слузі. Сам граф був спантеличений тим, що трапилося, він зліз зі свого коня, а за ним і всі інші його люди, і кинувся в бік загону мисливців.
-Що трапилося, панове?! - вигукнув граф.
-Ми впоралися з лихом... - відповів Джилліан - ця тварюка справді виявилася такою сильною, як про неї розповідали! Під час бою трьох із наших поранили!
-Я бачу... - відповів граф - не бійтеся, друзі, мої найкращі лікарі подбають про ваших товаришів. Дозвольте моїм людям їм допомогти.
-Так, звісно... - запіханно відповів Фоллар - мисливці акуратно поклали перед собою поранених побратимів, у той самий момент до них наблизилися молодики графа, і швидко звалили Бетфорда, Кліффорда та Реніфата на свої плечі, потім вони підійшли ближче до коней, і посадили їх на них. Своєю чергою, Евеліна, Фоллар і Джилліан сіли на коні до інших найманців, і разом вони вирушили в бік садиби графа. Через якийсь час вони все ж дісталися до меж садиби графа Берімора, всі присутні висадилися зі своїх коней, потім найманці акуратно зняли поранених мисливців з коней і понесли їх у бік садиби. Вартові, що стоять на вході, побачивши, що відбувається, різко відчинили вхідні двері, і дозволили мисливцям і найманцям увійти всередину. Граф Берімор і слуга пішли за ними.
-Несіть їх у бік лазарету! - наказав найманцям граф Берімор.
-Слухаюся! - сказав один із найманців - пройшовши через вітальню, найманці попрямували в бік тутешнього лазарету, що знаходився в сусідній кімнаті, тримаючи на своїх руках поранених мисливців. Решта мисливців пішли за ними. Мисливці опинилися всередині лазарету, там було вельми затишно, навколишнє оточення не було схоже на звичний госпіталь. Сама кімната була невелика, по центру неї розташовувалося кілька лікарняних ліжок, з боків палати розташовувалися арочні вікна, стіни лазарету були пофарбовані в блакитний колір, підлога складалася з тих самих дощок вишуканого дерева, що й у всій садибі. Поруч із вікнами знаходилося також кілька стільців. Найманці, увійшовши всередину, поклали поранених мисливців просто на ліжка. Незабаром до ліжок підійшли досвідчені лікарі, які перебувають на службі в графа Берімора.
-Добрий день! - вигукнув лікар - що трапилося з цими молодими людьми?
-Їх поранило лихо під час того, як ці високоповажні добродії виконували на нього замовлення - пояснив граф Берімор.
-Чудовисько значить... - сказав лікар - цікаво... Що-ж, будемо розбиратися!
-Молодці хлопці, можете бути вільні - сказав граф, кивнувши в бік найманців - ті зробили невеличкий уклін, а потім попрямували до виходу з лазарету. Усередині ж залишилися тільки граф, слуга, кілька лікарів, а також мисливці.
-Не бійтеся друзі, мої лікарі про них подбають! - вигукнув граф. У цей час лікарі зняли одяг з кожного пораненого мисливця, і почали оглядати їхні рани, один з лікарів графа підійшов до стійки, яка була поблизу, щоб узяти бинт із лляної тканини й перемотати ним рани мисливців, але перед цим рану належало продезинфікувати, а тому інший лікар у цей час взяв із тієї самої стійки медичну мазь. Він наніс дезінфікуючу мазь на рану кожного мисливця, як слід її розтерши, а потім інший лікар оперативно перев'язав їм рани, щоб зупинити кровотечу.
-Скоро вони будуть як новенькі! - запевнив граф.
- Дякую вам за допомогу, графе Берімор, - сказав Джилліан.
-Це вам дякую, хлопці, - відповів граф, - якби не ви, ця тварюка ще довгий час мучила б жителів нашого міста, але на щастя, з'явилися ви, і все це вже позаду...
-Ох... Сподіваюся, з хлопцями все гаразд буде! - стурбовано промовив Фоллар.
-Обіцяю, все буде гаразд! - відповів граф Берімор.
-Будемо сподіватися, що так... - сказала Евеліна - потім вона підійшла ближче до Реніфата, і подивилася на нього - бідний Реніфат, добряче тобі сьогодні дісталося...
-Прошу вибачення, панове, - сказав граф, - у вас ще буде час із ними побути наодинці, а поки що, здається мені, у нас залишилися ще невирішені справи... І хотілося б мені, щоб ми обговорили їх у більш затишному місці.
-Хорошо... - відповів Джилліан. Мисливці, граф і його слуга залишили межі лазарету, потім вийшли до вітальні, опинившись там, підійшли до сходів, піднялися по них на другий поверх і попрямували в бік бібліотеки. Опинившись у бібліотеці, вони підійшли до столика, розташованого в центрі кімнати, навколо нього розташовувалися книжкові полиці, на яких були розміщені сотні різних книг. Поруч зі столиком розташовувалося кілька стільців, граф Берімор, мисливці й Евеліна присіли на стільці.
-Так... - сказав Елден Берімор - не зрозумійте мене неправильно, панове, але мені б хотілося побачити докази виконаної вами роботи... У вас такі є?
-Ще б пак! Отримайте і розпишіться! - сказав Фоллар, потім підвівся зі столу, відчепив бошку лиха, що важилася на трофейному гаку його поясного ременя, а потім кинув її на столик, просто перед графом Берімором. Сама голова лиха, лежачи на столі, хоч і не становила жодної небезпеки сама по собі, зі зрозумілих причин, все ще випромінювала темну ауру від поваленого духа, і вселяла страх у серця людей, які дивилися їй в очі.
-Ну треба ж! - вигукнув Елден Берімор - так ось який вигляд мала ця тварюка! Зізнаюся... Хоч вона й мертва, але від вигляду її голови мені не по собі!
-Так, мені теж... - сказав Фоллар.
-Що-ж... - сказав Елден Берімор - ви добре впоралися, панове... Чесно кажучи, я навіть не думав, що вам це вдасться... І ви навіть обійшлися без втрат. Ось що все таки означає професіоналізм!
-Так... Але нам досить важко це далося, графе, - вставила своє слово Евеліна.
-Я розумію... - відповів граф - і за вашу працю вам належить винагорода... Як і домовлялися, тисяча гріссейських гріссів - граф сунув руку під свій дорогий каптан, дістав із нього важкий гаманець і поклав його на стіл. Джилліан, недовго думаючи, взяв гаманець зі столу і поклав його собі під плащ, попередньо кивнувши головою.
-Приємно мати з вами справу... - додав граф.
-Взаємно - відповів Джилліан, а потім скривився на обличчі, йому, як і раніше, боліло від рани, отриманої в результаті сутички з лихом.
-З вами все гаразд, пане мисливець? - стурбовано промовив Елден Берімор.
-Так, усе нормально...
-Нічого не нормально! - вставив своє слово Фоллар - тобі добряче дісталося від лиха сьогодні, і твої рани потрібно обробити!
-Згодна... - сказала Евеліна, дивлячись у зблідле обличчя Джилліана, - неважливо виглядаєш, друже, тобі потрібно відпочити...
-Що ж ви мовчали, пане мисливець? - сказав граф Берімор - у такому разі негайно вирушайте в лазерет, і мої лікарі про вас подбають... Не вистачало ще, щоб ви тут непритомніли!
-Так, добре... - кривлячись від болю, промовив Джилліан, притримуючи рукою місце рани, - потім він повільно підвівся зі столу і попрямував до виходу з бібліотеки, вийшовши з неї, спустився сходами і пішов у бік тутешнього лазарету.
-Думаю... - сказав граф - усі подробиці виконаного вами замовлення, панове, ми владнали... А в такому разі, я б хотів якнайшвидше повернутися до своїх справ...
-Так, добре... - сказав Фоллар - а що щодо наших людей?
-Перебувайте тут стільки, скільки вважатимете за потрібне, - сказав граф, - відтепер усі жителі нашого міста безмірно вдячні вам, хлопці, і будуть раді вам тут завжди! У тому числі й я, звісно ж...
-Відмінно - відповіла Евеліна - у такому разі, всього Вам доброго, графе Берімор!
-Взаємно - відповів граф - а потім встав зі столика, підійшов до книжкових полиць і почав шукати чергову книжку зі своєї бібліотеки, щоб її прочитати. Фоллар і Евеліна в цей час попрямували до виходу з бібліотеки, спустилися сходами і, опинившись у вітальні, попрямували в бік лазарету, щоб перевірити, чи покращилося самопочуття їхніх товаришів.