Богдан Мостіпан - Молот Чудовиськ: Кіготь Темряви, Богдан Мостіпан

Поступово завіса чорного диму почала розсіюватися, Кліффорд і Бетфорд знову змогли дихати, як і раніше, проте ще якийсь час вони продовжували кашляти, через нудотний дим, що заполонив їхні легені. Нарешті, прокашлявшись, вони стали жадібно наповнювати свої груди якомога більшою кількістю свіжого повітря, незабаром їм вдалося таки віддихатися.
-Ох, погань... - вигукнув Бетфорд, роблячи глибокий вдих - я думав, ми тут і помремо...
-Сильна тварюка... - вдихаючи в себе свіже повітря, сказав Кліффорд, - ледь не задихнулися, мати його...
Тільки-но дим остаточно розвіявся, Бетфорд і Кліффорд побачили перед собою Евеліну, та посміхнулася їм, однак радіти було ще зарано, лихо, як і раніше, перебувало в цій печері й лише чекало слушної миті для чергової атаки.
-Ух, я радий, що ви живі! - радісно вигукнув Реніфат.
-Не будемо зволікати! - вигукнув Бетфорд - Джилліан, що там Фоллар?
-Нічого, Бетфорде... - спантеличено сказав Джилліан, - я змусив його скуштувати часник, він ледь не проковтнув його цілком, але... Здається, це не подіяло!
-Як це не подіяло? - вигукнув Реніфат - але мені ж це допомогло?
-Не знаю, зараза! - у паніці сказав Джилліан.
-Чорт... - вилаявся Бетфорд - схоже, ця тварюка глибоко проникла в його свідомість... Чекай, Евеліно, ти ж використала бомбу, що розсіює імлу?
-Так... - занепокоєно відповіла Евеліна - адже це мало б допомогти Фоллару, чи не так?
-"Повинно було... - сказав Бетфорд - але нічого не відбувається... Як же так, матір твою... Ми не можемо його втратити! Сволота... Ця тварюка нам за все заплатить!
***
Фоллар у цей час, як і раніше, перебував у своїй свідомості, і стояв над тілом загиблого вітчима, поруч із ним сиділа мати, яка міцно обійняла Мілдреда, незважаючи на те, що той всіляко з неї знущався впродовж багатьох років, вона, як і раніше, почувала себе винною за той біль, якого завдала йому давним-давно, але, в той самий час, вона від усієї душі його ненавиділа, адже він знущався не лише з неї, а й із Фоллара, який явно на це не заслуговував.
Через деякий час, несподівано для Фоллара, весь цей кошмар на яву припинився, тіло вітчима - Мілдреда, безслідно зникло з підлоги, слідом за ним, випарувалася і його мати. А невдовзі після цього, став зникати їхній будинок. У мить, усе зникло, нібито нічого цього й не було. Фоллар розплющив очі, і побачив перед собою Бетфорда, який ляснув його кілька разів по щоці, намагаючись пробудити від сну.
-Дивіться, здається, він прокидається! - Сказала Евеліна, дивлячись в очі Фоллара, які донедавна були застиглими, а тепер нарешті заморгали.
-Він прокинувся! - радісно вигукнув Джилліан - ну нарешті!
-Ух... Ну добре... - полегшено зітхнув Бетфорд - а то я боявся, що ми тебе вже втратили... Ти як, друже?
Фоллар, нарешті поступово почав приходити до тями, для нього все, що відбувалося, здавалося чимось нереальним. Бомба, що нещодавно зачепила своїми осколками хвацько, ненадовго його ослабила, а тому мисливцям випала хвилина перепочинку. Однак незабаром його удар не змусив би себе чекати, а тому їм було необхідно поквапитися.
-А... Чого? - спантеличено говорив Фоллар, не розуміючи, що відбувається, - я ж щойно... Щойно був далеко звідси...
 - Це було видіння, яке на тебе наслало лихо - спробував пояснити Бетфорд - прокидайся швидше, друже, боюся, що ми не маємо часу... Не думаю, що лихо почекає, поки ми поспілкуємося по душах.
-"Лихо... Так це воно... - сонно говорив Фоллар - поступово, він ставав бадьорішим.
Бетфорд підняв меч Фоллара з підлоги, а потім передав йому в руки.
-"Тримай, ти впустив", - сказав Бетфорд, і Фоллар узяв меч із рук Бетфорда. Потім усі мисливці, що стояли поруч із Фолларом, знову розосередилися по периметру, намагаючись не бути тим самим легкою мішенню для злісного духу.
-Скоро здасться... - сказав Джилліан, притримуючи рукою рану - агрх... Зараза, як же пече...
-Потерпи, друже, - сказав Бетфорд, - щойно розправимося з лихом, залатаємо твої рани... А поки що, наберися духу, боюся, далі буде тільки гірше.
-Я розумію... - відповів Джилліан.
Фоллар нарешті прокинувся, він став у бойову стійку, виставив перед собою меч і приготувався до прийдешніх атак лиха.
-Є ідеї, як будемо його вбивати? - запитав Реніфат.
-Є одна... - сказав Бетфорд, - він діє з тіні, отже, ми повинні його виманити і змусити атакувати відкрито. Щойно він з'явиться, ми закинемо в нього бомбу, що розсіює імлу, тоді він знову втратить свої сили і буде оглушений. І це буде найкращий момент для атаки. Якщо його упустимо - вважай усе, це кінець. Бо впевнений, зараз він атакуватиме з усіх сил.
-Звучить нескладно... - сказала Евеліна - давайте спробуємо!
-І найголовніше, не забувайте про захист, - сказав Кліффорд, - хвацько дуже швидке, і спритне, не підставляйтеся під удар.
-Ух... - вигукнув Джилліан - ну поїхали!
-Ох, невже це не кінець! - вигукнув Фоллар - ну давайте, покажемо цьому засранцю, де його місце!
Незважаючи на свою зібраність і рішучість, мисливці розуміли, що можуть запросто не пережити цієї битви, але їм не вперше доводилося ризикувати своїм життям, і відступати вони вже точно не мали наміру, а тому, стиснувши волю в кулак, вони приготувалися відбивати наближення атак лиха. Те, своєю чергою, вже встигло трохи відновити сили, і незабаром мало з'явитися на гаризонті.
Лихо, як відомо, було духом розумним і обачливим, а тому вичікувало найзручніший момент, щоб завдати разючого удару мисливцям. Нарешті, в іншому кінці печери, ближче до її входу, знов з'явився лиходій, як і колись, він був швидкоплинний, і з'явився лише на кілька секунд, він змахнув своїми виснаженими руками, і покликав тим самим темних привидів, загалом їх було п'ятеро. Вони утворилися у вигляді чорної хмари, у формі людини, їхні обличчя нагадували людські черепи, очі світилися червоним кольором, випромінюючи злість і ненависть до всього живого. Самі вони були без ніг, натомість вони ширяли в повітрі, і могли пересуватися, немов туман, блискавично і невагомо. У їхніх руках були стародавні мечі, яким на вигляд було сотні років. Недовго думаючи, вони кинулися в атаку на мисливців. Лихо спостерігало за всім цим своїм єдиним оком - на його обличчі не було ні тіні емоцій, лише холодний розрахунок. Через деякий час лихо знову зникло, продовжуючи спостерігати за боєм з-за тіні.
-Зараза, тільки цього нам не вистачало... - вигукнув Джилліан.
-Тримати стрій! - крикнув Кліффорд.
-Терпіться, хлопці - вигукнув Бетфорд - ми впораємося!
-Ох, цікаво, це коли-небудь закінчиться - невдоволено висловився Реніфат, міцно стискаючи в руках рукоять меча. Нарешті, примари кинулися на них в атаку, першою своєю ціллю вони обрали Кліффорда, одна з примар, перебуваючи в польоті, різко змахнула своїм мечем, і завдала тим самим удару по Кліффорду, однак той ухилився, і завдав примарі удару у відповідь. Той завищав, проте продовжив атакувати. За кілька секунд він завдав по Кліффорду низку ударів своїм мечем, Кліффорд парирував кілька ударів привидів, проте останній все ж зумів його зачепити, клинок привида - був дуже давній, викуваний з чорної сталі, і разив дуже сильно, з легкістю пройшовши через броню Кліффорда, і зачепивши його. Кліффорд скорчився від болю.
-Ах ти, пес! - розгнівано крикнув Кліффорд - він став атакувати примару, завдаючи точні рубаючі удари, від такого напору привид навіть сторопів, він знову видав спотворений крик, що віддалено нагадував людський, проте вже давно таким не був. Було схоже на те, що він справді відчуває біль, але до того збожеволів, що він просто став для нього буденністю. Тоді Кліффорд завдав ще одного влучного колючого удару по примарі, влучивши її прямо в живіт, той заволав від болю, але продовжував, немов нічого й не було.
-Здохни, тварюко! - кричав Кліффорд - продовжуючи наносити удари по примарі, один за одним, але той від них ухилявся. У цей час інша примара, що була поблизу, кинулася в атаку на Бетфорда, розмахуючи своїм мечем у польоті. Бетфорд блокував удар примари своїм мечем, той, не зупиняючись, продовжував наносити по ньому удари, один за одним. На допомогу до Бетфорда прийшов Фоллар, атакуючи примару збоку, він став наносити по ньому рубаючі удари, привид заволав, і відступив назад. Тоді Бетфорд і Фоллар, спільними силами, стали атакувати примару, завдаючи по ній швидких ударів своїми мечами. Привид намагався блокувати удари мисливців, але ті були сильнішими. Тоді, несподівано для мисливців, привид вирішив вдатися до хитрощів, він раптово зник, а потім різко опинився прямо за спиною Бетфорда, з усієї сили встромивши йому свій меч прямо в спину, той пройшов крізь нього наскрізь, потім, тільки-но привид завдав йому свого удару, він раптово матеріалізувався на тому самому місці, де й був раніше - прямо перед двома мисливцями. Бетфорд скривився від болю, упустив свій меч з рук, і впав на коліна, намагаючись ще якось триматися, проте удар примари був до того сильний, що він стрімко став втрачати сили, заплющивши очі, він впав прямо на підлогу печери.
-Бетфорд, ні!!! - крикнув Фоллар на всю печеру, дивлячись на тіло Бетфорда, що лежало на підлозі, - тоді, різко, у Фоллара наче щось вселилося, він зібрав усю волю в кулак і кинувся з усією силою атакувати примару, завдаючи їй блискавичні удари й не даючи їй навіть шансу їм протистояти. Привид волав від болю, кожен удар клинка Фоллара він відчував на собі, і один удар був болючішим за інший, при цьому на заміну попередньому болю, з кожною секундою приходив новий. Тоді Фоллар, замахнувшись своїм мечем вкотре, завдав по примарі потужного рубаючого удару, той пройшовся прямо по ньому. Видавши протяжний крик, привид спалахнув пекучим болем, він спалахнув яскравим полум'ям, незважаючи на те, що він не складався з плоті, Фоллар відчув запах паленого людського м'яса, невдовзі, привид догорів остаточно, і від нього залишилася лише купка попелу. Решта мисливців, так само, як і Фоллар, билися з примарами, побачивши, що Бетфорда серйозно поранили, вони перебували в люті. Фоллар швидко підбіг до Бетфорда, присів, і перевернув його обличчям до себе, той був непритомний.
-Він непритомний! - крикнув Фоллар - його серйозно поранили!
-Мати твою... - кричав Кліффорд - продовжувати бій! Якщо дамо слабину зараз - лихо переб'є нас усіх до чортової матері!
-Долбанне лихо! - вигукнув Реніфат - тримайтеся, хлопці, ми переможемо!
Тоді мисливці стали єдині як ніколи, вони розуміли один одного з півслова. Кліффорд узяв на себе тимчасове командування загоном і керував боєм. Привиди, з кожною секундою, наступали все сильніше. Джилліан і Реніфат у цей час перебували разом, примари налетіли на них з усієї сили, наносячи по них швидкісні удари, ті ухилялися як могли. Один з привидів завдав рубаючого удару по Реніфату, той парирував удар, і тієї ж секунди завдав удару у відповідь, вколовши примару своїм мечем, той від такої сили аж відлетів, Реніфат вирішив не зупинятися, перехопивши швидко ініціативу в бою у свої руки, і продовжив атакувати примару з усією силою, наносячи низку ударів мечем, які колють і рубають. Кожен з ударів проходив чітко в ціль, і разюкав примару, нарешті, привид став помирати, Реніфат завершив свою низку ударів, чітким ударом меча з розвороту, меч пройшов наскрізь крізь примару, від чого той відчув сильний біль. Але, не все було так просто, несподівано, привид впав у безумство, несподівано він перехопив ініціативу на себе, він почав наносити швидкі удари мечем, Реніфат же їх блокував, проте вдавалося йому це з великими труднощами. Тоді, привид, скориставшись хитким становищем Реніфата, завдав одного потужного удару по мечу Реніфата, від такої сили, меч вилетів у нього з рук, впавши прямо йому під ноги. Реніфат був фактично паралізований, бо без меча він більше не становив жодної небезпеки. Він спантеличено глянув на примару, і розуміючи, що та зараз завдасть по ньому удару, спробував ухилитися, однак примара виявилася швидшою, завдавши блискавичного удару, вона встромила свій клинок просто в груди Реніфата, броня трохи змогла пом'якшити ушкодження, але незважаючи на це, Реніфатові все одно серйозно дісталося. Його рана була серйозною, і стрімко кровоточила. Тоді, він похитнувся від сильного болю, позадкував назад, а потім різко звалився на землю, стікаючи кров'ю. Джилліан, який дивився на все це, сильно схвилювався.
-Твою ж матір! - крикнув Джилліан - Реніфата поранили!
-Ох, щоб мене... - вигукнув Фоллар - дивлячись на поваленого Реніфата.
-Реніфат! - крикнула Евеліна - вона різко підбігла до Реніфата, присіла, і почала намацувати його пульс - той був ледве відчутний - Чорт! Цей примарний гад його сильно поранив, йому треба допомогти якнайшвидше, інакше він сплине кров'ю і помре!
-Ми їм зараз нічим не допоможемо! - не зволікаючи відповів Кліффорд - продовжуйте битися, якщо не хочете померти в цій клятій печері!
Мисливців у строю залишалося всього четверо, Бетфорд і Реніфат спливали кров'ю і були серйозно поранені, їм належало допомогти якнайшвидше, інакше вони б загинули на місці. Кліффорд, дивлячись на все це, скривився від злості, проте він спробував стримати свою злість, адже розумів, що хвацько тільки цього й домагається, щоб насититися негативними емоціями мисливців.
-Сюди! - скомандував Кліффорд - зімкнути ряди! Поодинці вони нас переб'ють!
Мисливці послухалися Кліффорда, Евеліна підбігла до нього першою, слідом за нею Джилліан і Фоллар. Привидів залишалося всього троє, один з яких був сильно поранений Реніфатом. Мисливці встали один до одного пліч-о-пліч і приготувалися відбивати атаки привидів. Ті, не змусили себе довго чекати, і подібно до смерчу, кинулися в атаку на мисливців. Потужним натиском, вони стали атакувати мисливців, завдаючи швидких ударів по них, один за одним, немов потужний ураган, що зносить все на своєму шляху. Але треба визнати, мисливці стійко протистояли цьому урагану, вони відбивали удари привидів один за одним, особливо в цьому відзначилася Евеліна - вона вправно й швидко парирувала кожен удар примари, що її атакувала, а потім, різко наносила на неї відповідні рубаючі й колючі удари. Привид, що нападає на Евеліну, був серйозно поранений, його меч впритул зіткнувся з мечем Евеліни, і певний час він брав над нею гору, проте Евеліна була панянкою не з боязких, за одну мить, вона переграла ініціативу на себе, різко відкинувши меч, потім відскочивши, вона розвернулася, зробила пірует, і блискавично нанесла один колючий удар примарі, пронизуючи її своїм тонким мечем, немов жалом. Привид позадкував, Евеліна скористалася нагодою і завдала по ньому кілька потужних рубаючих ударів мечем. Привид не витримав такого сильного натиску, від сильного пекучого болю він почав розгоратися яскравим полум'ям, незабаром перетворившись на купку попелу, який пахне, на підлозі. Решта привидів, як і раніше, продовжували атакувати Фоллара і Кліффорда. Привид, що нападає на Фоллара, атакував з усім завзяттям, наче не хотів залишити на ньому жодного живого місця, незважаючи на це, Фоллару вдавалося блокувати його удари, з якого б боку вони не приходили, але, незважаючи на це, в бою йому доводилося тяжко. Кліффорд і Джилліан у цей час були зайняті іншою примарою, не залишаючи їй і шансу, раз у раз завдаючи потужні удари своїми мечами, примарі певний час вдавалося блокувати їхні удари своїм мечем, але, на жаль для неї, Кліффорд і Джилліан виявилися сильнішими, пробившись крізь оборону примари, Кліффорд став наносити потужні удари, пронизуючи примару раз по раз, потім на зміну Кліффорду прийшов Джилліан, який так само, як і він, робив швидкі потужні та колючі удари своїм мечем по примарі, незважаючи на те, що на нього нападали з двох боків, він майстерно володів своїм мечем з чорної сталі, протистоячи їм обом.  В один момент він вдарив Кліффорда, поранивши його в ділянці грудей, його клинок пролетів лише за кілька сантиметрів від шийної артерії Кліффорда, зачепивши її - Кліффорд би миттю стік кров'ю на підлозі, але, на щастя, його пронесло. Мисливці продовжили наносити потужні удари по примарі. Зрештою, той не витримав, меч випав з його рук, він, подібно до решти примар, що впали, спалахнув яскравим полум'ям, яке осяяло собою всю печеру, а потім перетворився на попіл. Залишався всього один привид.
 Евеліна на той час уже покінчила з привидом, який нападав на неї, і поспішила допомогти Фоллару, підбігши до нього, вона почала наносити швидкі удари мечем по примарі, той був оточений з двох боків, Фоллар, побачивши, що йому допомагають, почав атакувати швидше, і в рази сильніше, ніж колись. Разом вони завдавали ударів мечами, рубаючи примару з двох боків, той, однак, був вельми сильний, і у відповідь завдав по них кругової атаки, що зачепила собою Фоллара й Евеліну, але, несильно. Зрештою, разом вони навалилися на примару, що залишилася, завдавши по ній незліченні удари, і вона, спалахнувши полум'ям, закричала щось на невідомій для мисливців мові, настільки стародавній, що мисливцям залишалося лише здогадуватися, скільки сотень років примара існувала на цій землі, в образі проклятого духу. Нарешті, всі примари до єдиного були вбиті, на черзі залишалася наймогутніша істота - саме лихо. На їхнє щастя, лихо, як і раніше, перебувало під впливом ефекту бомби, що розсіює імлу, яка дещо послабила його сили, але навіть незважаючи на це, він все одно становив для мисливців велику небезпеку.
-Покажися, виродку! - не стримавшись крикнув Кліффорд, звертаючись до лиходія, - досить ховатися!
-Ви як хлопці, все гаразд? - запитав Джилліан, дивлячись на мисливців, і мисливицю.
-Пойде! - вигукнув Фоллар - я злегка спітнів, але, готовий битися далі!
-Я нормально... - сказала Евеліна - готова скільки завгодно місити цих духів, і хвацько в тому числі.
-Нам потрібно поквапитися - стурбовано сказав Джилліан - наші хлопці стікають кров'ю на підлозі, якщо не поквапимося, до світанку вони помруть.
-Всім бути напоготові! - вигукнув Кліффорд - мисливці і мисливиця оголили свої мечі, вони встали в бойові пози, і приготувалися зустрічати майбутні атаки лиха. Раптом подув вітер, і в кінці печери нарешті з'явилася лихоманка. Воно стояло нерухомо, дивлячись своїм єдиним оком на мисливців, а його шати обдував вітер. Сам же дух виглядав абсолютно незворушно, нібито сама смерть із косою, яка прийшла, щоб пожинати плоди у вигляді людських душ. Однак, коси в нього не було, зате були нелюдські сили, і жорстокість, незрозуміла і жахлива, що ховається в темній душі лиха. Він ступив кілька кроків, не зводячи попутно свого погляду з мисливців, він не моргав, зовсім. Щойно мисливці побачили його істинну подобу, вони наситилися страхом, давнім і могутнім, як сам ліс, у якому вони перебували. Це почуття збивало мисливців з пантелику, всі думки в їхніх головах кричали лише про одне - рятуйся, біжи, що є сил, якнайдалі від цього жаху. Але мисливці не піддалися цьому страху, їхні серця були сповнені рішучістю, все тому, що магія лиха дещо ослабла, і він, як і раніше, перебував під впливом бомби, що розсіює імлу. Але навіть будучи ослабленим, лихо все ще становило для мисливців велику загрозу. -Стояти... - сказав Кліффорд - чекаємо... Не суйтеся до нього на рожен, інакше вб'є... Вичікуй даємо відповідний момент для атаки.
-Так точно... - упевнено сказали мисливці та Евеліна.
Лихо ж ступило ще кілька кроків, а потім завмерло на місці як укопане, воно подивилося своїм пильним поглядом на Кліффорда, від чого той аж зблід, і в нього запаморочилося в голові. Він різко відвів погляд від лиха, і йому полегшало. Сутність лиха була давньою і спотвореною, а тому не кожен міг встояти, довго дивлячись на нього. Раптом лихо зникло, мисливці захвилювалися, стали кружляти печерою, озираючись на всі боки, чекаючи, поки лихо на них нападе. Поки було тихо, але, недовго. Незабаром здійнявся сильний вітер, зовні печери пішла злива. А зі стелі стала стікати людська кров, падаючи прямо на мисливців.
-Ось чорт... - сказав Джилліан - це ще що за чортівня!
-Мати! - злякано вигукнув Фоллар - тільки не кров... Вона мене лякає...
-Лихо хоче нас залякати, - сказав Кліффорд, - не піддавайтеся страху, матір вашу, інакше ми всі небіжчики!
-Ти маєш рацію... - підтримала Евеліна, вона вставила свій погляд на Фоллара - не бійся, Фоллар, кров не справжня!
-Так...  Можливо... - спантеличений той - але виглядає до біса справжньою!
Раптом, хвацько перейшло в атаку, за мить, воно матеріалізувалося просто перед Кліффордом, вдаривши по ньому з усієї сили так, що той аж відлетів, попутно впустивши меч у польоті, і стукнувся об підлогу, приклавшись головою.
-Мати твою! - крикнув Кліффорд, лежачи на підлозі. До нього одразу ж кинувся Джилліан, підійшовши ближче, подав йому руку - той міцно за неї вхопився, а потім встав.
-Тримайтеся, хлопці! - вигукнула Евеліна, дивлячись назад, а потім продовжила виглядати хвацько на горизонті. Своєю наступною метою лихо обрало саме її. Воно пролетіло наче вихор повз Евеліну, оголило свої довгі й гострі як бритва пазурі, а потім спробувало поранити Евеліну в живіт, та, своєю чергою, направила меч, і частково блокувала удар духу. Тоді хвацько завдало ще одного удару, і пробило блок Евеліни, поразивши її в живіт. Та скорчилася, позадкувала, на щастя, її клепаний нагрудник під плащем захистив її від удару лиходія, Евеліна не стала чекати, поки лиходій її вб'є, поки воно перебувало перед нею, вона замахнулася своїм мечем і нанесла йому удару у відповідь, однак те, ухилилося, а потім випарувалося.
-Трус! - крикнула Евеліна - теж мені зле лихо! Злякалося тендітної дівчини! Будь же мужиком, виходь на чесний бій!
-Думається мені, не слід його злити - сказав Фоллар.
У цей час Кліффорд повернув свій втрачений раніше в бою меч і знову став у бойову стійку, так само як і Джилліан. Мисливці приєдналися до Фоллара й Евеліни, утворивши собою коло. Вони кружляли навколо печери, поки в цей час зовні вирувала гроза, гілки, що падали з дерев унаслідок сильного вітру, залетіли прямо до лігва лиха. Аж раптом, лихо знову з'явилося, цього разу воно напало на Джилліана, воно накинулося на нього своїми кігтями, той ухилився від удару, але вже за секунду лихо завдав наступний, встромивши свої кігті просто у груди Джилліана, той відчув сильний колючий біль, нагрудник заблокував удар лихого, але, попри це, дух ледь не зачепив серце Джилліана, ще трохи б, і мисливцям довелося б ховати ще одного свого товариша. Але на благо, Джилліану пощастило, від такого сильного болю він звалився на підлогу, до нього на виручку одразу ж поспішила Евеліна, вона заблокувала своїм тілом Джилліана, а потім блискавично завдала удару по Лиху, і, на превеликий подив, вона по ньому влучила. Лихо втупилося на Евеліну своїм оком, воно було, немов здивоване, але практично ніяк цього не показувало. Меч Евеліни встромився в лихо, те вхопило його своїми старезними руками, а потім витягнуло. Меч мисливиці був повністю в крові чудовиська. Тримаючи меч Евеліни в руках, лихо відкинуло його вдалину, а потім замахнулося своїми пазурами на Евеліну, та не розгубилася і ухилилася, потім перекотилася прямо до меча, і спритно підняла його з землі, вхопивши своїми руками. Джилліан у цей час, як і раніше, лежав на підлозі, Фоллар підбіг до нього і поспішив підняти. Той розплющив очі.