Богдан Мостіпан - Молот Чудовиськ: Кіготь Темряви, Богдан Мостіпан

— Схоже, ця тварюка оглушила Фоллара! — вигукнув Джилліан, дивлячись на нерухоме тіло Фоллара, що стояло в центрі печери.

— Нужно його пробудити! — вигукнув Бетфорд. — Біжи до нього негайно і спробуй пробудити часником!

— Так точно! — відповів Джилліан, а потім різко побіг у бік Фоллара, який, попри те, що стояв з відкритими очима, був замкнений глибоко у своїй свідомості.

У цей самий час інші мисливці продовжували бій. Лихо знову з’явилося, але всього лише на секунду. Воно змахнуло руками і випустило на тих, хто стояв перед ним — Бетфорда та Кліффорда — завісу чорного диму, що швидко огорнула їх.

Раптово Бетфорда й Кліффорда начебто хтось схопив за горло й почав душити. З кожною секундою вони задихалися, їхній рух сповільнився, вони були немов прикуті до землі й не могли вибратися.

— Агрх... — став голосно кашляти Бетфорд. — От чорт... Не можу... Не можу поворухнутися...

— Мати... — вилаявся Кліффорд, кашляючи. — Ми тут зараз задихнемося! — так само, як і Бетфорд, він не міг ступити й кроку, намагаючись з усіх сил вийти з чорного диму. І вони чудово розуміли: якщо залишаться там — невдовзі помруть.

Поруч із завісою чорного диму стояли Евеліна та Реніфат.

— От чорт, вони ж зараз задихнуться! — вигукнув Реніфат.

— Ми повинні їм допомогти! — крикнула Евеліна.

— Але як?! — відповів Реніфат, повністю розгублений.

— Чорт! — вигукнула Евеліна.

Вона різко побігла, оминаючи пелену чорного диму з іншого боку, за якою стояло лихо, огортаючи Бетфорда і Кліффорда своєю чорною магією.

Побачивши лихо, Евеліна не стала баритися. Вона наблизилася до нього, опинившись досить близько. Різко відкрила свій підсумок, сунула в нього руку й дістала бомбу, що розсіює імлу. Як слід прицілившись, щоб не промахнутися, вона вправно закинула бомбу в бік лиходія.

Щойно бомба зіткнулася із землею, вона розплющилася на тисячі дрібних осколків фіолетового відтінку. Як не дивно, у повітрі раптом запахло ожиною.

Дія бомби зачепила лихо напрочуд хвацько. Осколки, немов тисячі дрібних кинджалів, впилися в його омертвілу шкіру. Раптом лихо видало жахливий пронизливий крик, що пронісся вихором усією печерою, і, вийшовши за її межі, почав лунати на всю околицю.

Так голосно, що навіть зграя воронів, що спала на гілках дерев неподалік, перелякалася і негайно полетіла геть — якнайдалі від цього проклятого лісу.

Самим мисливцям, які перебували в печері, довелося закрити вуха від нестерпного крику...

Раптом, за деякий час, крик злого духа нарешті припинився, і він знову зник, проте, як і раніше, витав десь поруч.

Мисливцям вдалося не на жарт розлютити лихо. У той момент воно було готове розтерзати їх усіх на дрібні шматочки, а потім повитягувати з них душі, насичуючись їхньою могутньою енергією і ні з чим не порівнянним смаком.