Богдан Мостіпан - Молот Чудовиськ: Кіготь Темряви, Богдан Мостіпан

З моменту полювання на лихо минуло кілька днів, мисливці, як і раніше, перебували в лазареті садиби графа Берімора і відпочивали. Реніфат прийшов до тями швидше за всіх, Бетфорду ж і Кліффорду дісталося найсильніше, вони, як і раніше, були слабкі, і лежали на ліжках непритомнілими, зрідка прокидаючись і просячи води або їжі, а Джилліан, Фоллар та Евеліна ж про них дбали, годували й поїли.

*Декілька днів потому, з моменту початку полювання, лазарет садиби графа Берімора*

Фоллар і Джилліан сиділи на стільцях поруч із лікарняними ліжками, на яких лежали троє мисливців - Реніфат, Бетфорд і Кліффорд. Стан Реніфата був стабільнішим, і він потроху почав приходити до тями, і трохи прочинив очі. Через якийсь час Фоллар це помітив.

-Ей, дивись, - сказав Фоллар, звернувшись до Джилліана, який сидів поруч, - схоже, Реніфат прокинувся!

-А, що? - вийшовши з власних роздумів, сказав Джилліан, а потім придивився до Реніфата, який лежав на ліжку, - хм... Справді! Він різко схопився зі стільця, так само як і Фоллар, і став над Реніфатом. Той дивився на них, як і раніше, ледь розплющивши очі, і поки що ще не міг до кінця усвідомити, де він і що відбувається.

-Ей, друже, прокинься ж - сказав Фоллар, наблизившись головою до Реніфата майже впритул. Нарешті, Реніфат розплющив очі, і миттєво скорчився від болю.

-Чорт... - втомлено промовив він - де це я?

-Тихіше, друже, сили побережи, - сходу сказав Джилліан, - він швидко відійшов від ліжка, потім підійшов до столика поблизу й узяв із нього бутель води, він відкоркував його, підійшов назад до ліжка, нахилився до Реніфата, і підняв його, одночасно попоювавши його водою з бутля. Реніфат випив трохи води, а потім ліг назад на ліжко.

-Дякую... - сказав Реніфат крізь пекучий біль, - почуваюся так, ніби по мені пробігся цілий табун коней...

-Тебе сильно поранили, - сказав Джилліан, - тож, у цьому немає нічого дивного... Тобі ще пощастило, Бетфорду і Кліффорду дісталося куди гірше.

-Що? А що з ними?! - вигукнув Реніфат, різко піднявшись із ліжка.

-Тихіше, тихіше - сказав Фоллар - тобі зараз не можна нервувати!

-Да чорт із цим! - вигукнув Реніфат, а потім продовжив - а з ними то що? - Він оглянув ліжка поблизу, на яких лежали Кліффорд і Бетфорд. Ті, як і раніше, були непритомні, і відчували сильну слабкість.

-Боюся, нічого доброго... - сказав Джилліан - річ у тім, що Бетфорда поранив привид, так само, як і тебе, при тому встромивши йому меч у спину... Сам розумієш, поранення від такого підступного удару має бути глибоке, і серйозне, організмові потрібен час, щоб повністю відновитися... А щодо Кліффорда, його справи нічим не кращі - лихо його серйозно понівечило своїми пазурами, ледве не вбивши, диво, що він узагалі лишився живим... На щастя, граф Беррімор та його люди вчасно нагодилися, коли ми разом із хлопцями тягали вас до міста... Якби не це, хто знає, що з вами нині було б! А так хоча б є шанс, що вони одужають, і з ними все буде добре... Та й ти прийшов до тями, що вже тішить...

-Дерьмово... Так, ти маєш рацію... - сказав Реніфат - а як вони зараз почуваються?

-Як тільки ви сюди прибули, ваші рани майже миттєво обробили, - продовжив Джилліан, - завдяки цьому вдалося зупинити сильну кровотечу, що зіграло ключову роль... Незважаючи на це, хлопці, як і раніше, перебувають у важкому стані, за ними потрібен постійний догляд, так само як і за тобою.

-Це так... - сказав Реніфат - притримуючи рукою бинти, на місці, де в нього була рана, - будемо сподіватися, що вони скоро одужають...

-Одужають, куди вони подінуться, - посміхнувся Джилліан, - не вистачало ще, щоб ми втратили двох старших мисливців в один день.

-Вони хлопці міцні, оговтаються! - вставив своє слово Фоллар, а потім повернув свою голову в бік Реніфата, - у всякому разі, я радий, що хоча б ти прокинувся, Реніфат! --

-Дякую - усміхнувся Реніфат - ах так, до речі, а де Евеліна?

-"Евеліна пішла подихати свіжим повітрям", - сказав Джилліан, - "так само, як і ми, вона кілька діб провела в лазареті, стежачи за самопочуттям хлопців і, особливо, сидячи над твоїм ліжком"... "Між нами кажучи, гадаю, ти їй подобаєшся", - посміхнувся Джилліан.

У цей момент серце Реніфата застукало в більш прискореному ритмі, ніж зазвичай, він глянув на Джилліана.

-Ти так думаєш?

-Ну звісно... - сказав Джилліан, - тільки сліпий не помітить... Ти б бачив, як вона за тебе запереживала в бою, коли та привидиня поранила тебе... Немов за рідну людину... Я ось що скажу, ти свій шанс не проґав, вона панянка гарна, начебто навіть розумна, та й спритна, якраз до пари тобі... Зрозумів?

-Так... - небагатослівно відповів Реніфат.

-Ех, за мене б так хто переживав! - вигукнув Фоллар.

-Ти що, ти взагалі в нас найцінніший член у команді, - підбадьорив Джилліан.

-Хах, дякую! - відповів Фоллар.

-Зрозуміло Фоллар, куди б ми без тебе, - усміхнувся Реніфат.

-А якщо серйозно... - сказав Джилліан, - ти справді добре себе показав у бою, Фоллар! Видно, що вчишся на своїх помилках.

-Та й ви хлопці були не промах! - сказав Фоллар - чесно кажучи, я й не думав, що нам вдасться здолати цю лиходійку... Найгірше було, коли ця тварюка проникла мені в розум... Воно змусило мене пригадати мій найгірший момент у житті, який я б хотів назавжди забути...

-Боюся уявити, що ти бачив, друже, - підтримав Джилліан, - ну головне, що зараз це вже позаду.

-Так, ти маєш рацію... - різко змінившись у голосі сказав Фоллар, йому стало недобре на душі, пригадавши те, що хвацько змусило його перед собою бачити... Це була глибока рана в його душі, що до кінця так і не затягнулася, та й навряд чи це колись сталося б узагалі. Він відвів свій погляд від мисливців, і залишок розмови став більш мовчазним, ніж зазвичай, занурившись у свої думки. Джилліан і Реніфат помітили, як різко Фоллар змінився в обличчі, і зрозуміли, що до чого, а тому не стали його дошкуляти.

-Що-ж... - сказав Джилліан, - якщо щось потрібно буде, Реніфат, то кажи, я і Фоллар завжди поруч.