Любава Олійник - Рута. Та, що вірить в кохання, Любава Олійник

Він перший сів у голові столу і махнув мені на стілець поруч з ним. Напроти, по лівий бік сів аристократ, випроставши спину, наче ковтаючи аршин, капітан і молодий воїн.

Перший почав говорити капітан. Його цікавили організаційні деталі щодо поселення, харчування та оплати. Також він запитував про можливість придбання нового корабля і перспективу відремонтувати свій старий, пояснивши, що з ним є четверо купців з товарами та грошима. Тому їхнє перебування не буде довготривалим. Все чітко та по ділу.

Хранитель, як старійшина цього поселення, терпляче відповідав на усі питання. Домовилися за місцевих теслярів та кораблебудівників. Виявляється, хранитель мав два невеликі човни, які запропонував капітану Корнеліусу. Той засяяв широкою усмішкою, наче дитина, якій подарували нову іграшку.

Раптом до кімнати тихо постукали:

— Хранителю, кімнати для поважних гостей готові, — у дверях чемно затримався молодий помічник.

Корнеліус поспішив з помічником, чемно попрощавшись з нами. Залишивши після себе приємне враження про ділову людину.

У кімнаті зростала напруга. Залишився аристократ та молодий воїн. Чого вони чекають? І чому мовчать? Тиша гнітила, наче невидима рука. Щось тут не так.