Гевін Френсіс - Дивовижні пригоди всередині тіла. Велика подорож від голови до п'ят

ключицю. Після того як морфін подіяв, ми обережно перевернули МакТаллома на лівий бік, не змінюючи кут нахилу його спини, щоб перевірити хребет на наявність ушкоджень. Усе було добре.

– Чи відчуваєте ви, як я торкаюся вашої руки? – я провів рукою по пальцях його лівої руки. Він стиснув зуби, але спробував кивнути – це неможливо зробити в тугому комірці.

– Не кивайте, просто скажіть «угу», якщо відчуваєте.

– Угу.

– А тут? – я торкнувся пальців на правій руці. Нічого.

– Тут? – я почав проводити рукою вище, у напрямку ліктя, потім – у напрямку набряклого плеча. Жодної реакції – він не відчував доторку до своєї шкіри.

– Можете стиснути пальці? – запитав я, поклавши пальці на його праву долоню. Я відчув незначний рух у руці, коли він спробував її стиснути.

– Добре. А зігнути руку в лікті?

Нічого. Лють, яку він проявляв кілька хвилин тому, змінилась сонливістю і страхом, навіяним ліками.

– Ким ви працюєте? – запитав я у нього.

– Я солдат, – відповів він, – артилерист.

Коли прийшли результати рентгену, стало зрозуміло, що він вщент роздробив праву ключицю. За ключицею є делікатна мережа нервів, які відходять від шиї і контролюють рухи і чутливість руки. Під час аварії МакТаллом не просто зламав плече – його праву руку було паралізовано.

Під час розгортання історичної драми людська культура еволюціонує, але наша анатомія й обмеження, продиктовані нею, залишаються незмінними. «Іліаду» Гомера вперше було записано майже три тисячі років тому; у ній розповідається про грецьку облогу Трої, яка, імовірно, відбулася кількома століттями раніше. У восьмій пісні описано криваву битву: вправний лучник Тевкр раз у раз влучає в троянців під схвальні вигуки царя Агамемнона. Тевкр каже:

Ось уже вісім із лука я випустив стріл довголезих,

Глибоко в тіло вони уп’ялись юнакам войовничим,

Тільки у цього скаженого пса я ніяк не поцілю.[62]

«Скажений пес», про якого йдеться, – це Гектор, троянський вождь. Наступний уривок вартий того, щоб його зацитувати повністю:

З криком жахливим і, камінь великий рукою схопивши,

Кинувсь [Гектор] на Тевкра, поцілить його пориваючись серцем.

З сагайдака тоді Тевкр, гіркую стрілу свою взявши,

До тятиви притулив і вже лук напинав, але Гектор

Шоломосяйний у плечі, якраз де ключиця від шиї

Груди йому відокремлює – найнебезпечніше місце! —

Каменем гострим ударив, коли той вже цілив у нього,

І тятиву перетяв. Заніміла рука біля кисті.

Тевкр на коліна звалився, і лук із руки його випав.[63]

Брат Тевкра Еант підбіг і став коло нього, захищаючи його від зливи стріл своїм щитом. Підбігли два його товариші; вони підняли Тевкра, «який стогнав від болю», і віднесли його в безпечне місце на кораблі.

Автор «Іліади» надзвичайно точно передає анатомічні особливості. Мабуть, в античні часи поле бою було хаотичним, встеленим тілами й политим кров’ю. Воїнам і поетам, які їх супроводжували, були добре знайомі, як зараз кажуть, «обширні травми». Можливо, вони навіть розробили власний метод лікування поранень. Деякі поціновувачі Гомера з медичною освітою навіть припускають, що він був військовим медиком.[64] В «Іліаді» доволі часто можна натрапити на описи поранень від списів, стріл і мечів, у яких розповідається не лише про уражену частину тіла, а й про фізіологічний ефект травми, а іноді навіть про лікування.[65]

Коли Гектор паралізує руку Тевкра ударом в тому місці, «де ключиця від шиї груди йому відокремлює», – це точний опис прийому, який і зараз використовують експерти з бойових мистецтв, він називається «брахіальним оглушенням». Удар у цьому місці не просто тимчасово паралізує руку: у разі тиску на сонну артерію він може спровокувати рефлекс уповільнення серцебиття. Іноді в чутливих людей серцебиття зупиняється настільки, що вони непритомніють. В Інтернеті можна знайти безліч прикладів застосування «брахіального оглушення» – домашні відео американських морських піхотинців, які тренуються в бараках, зйомки поєдинків «чорних поясів» і навіть поліцейських під час затримання підозрюваних. Переглядаючи ці відео, я уявляв, як Тевкр із занімілою, знерухомленою рукою падає на землю.

Місце, у якому нерви переплітаються за ключицею, як спагеті, називається «плечовим сплетінням». Коли анатомії приділялось більше уваги в навчанні майбутніх медиків, кожен студент мав вивчити їх розташування:

П’ять корінців нервів з п’яти шийних хребців об’єднуються, утворюючи три «стовбури», які діляться на передні й задні гілки. Ці гілки елегантно переплітаються між собою, перед тим як зійтись у три пучки: медіальний, латеральний і задній. Задній пучок забезпечує діяльність м’язів, що випрямляють руку й зап’ястя, а також відповідає за чутливість тильного боку долоні й передпліччя. У свою чергу, медіальний і латеральний пучки активують м’язи, які скорочують біцепс і м’язи зап’ястя, а також керують роботою малих м’язів кисті.

Таке розташування здається надзвичайно складним, але воно зумовлене тим, як рука формується в утробі. Латинська назва передпліччя brachium походить від слова «гілка». Воно виростає з бруньки, як гілка на дереві. Брунька починає утворюватись приблизно на четвертому тижні вагітності, і протягом наступних трьох тижнів вона ділиться на зачатки кисті, передпліччя й плече, після чого обертається на дев’яносто градусів. Рух цих м’язів під час росту й обертання руки, а також фіксоване положення шийних нервів утворюють цей «клубок» у плечовому сплетінні. Гомер не знав про походження плечового сплетіння, але він знав усе про його будову й про перевагу в бою, пов’язану з ним.

У перерві між навчанням на лікаря невідкладних станів і на лікаря загальної практики я працював лікарем в Антарктиці. Британська антарктична служба направила мене туди корабельним лікарем; наша експедиція повинна була перепливти Атлантичний океан і дістатись однієї з найвіддаленіших станцій у світі – Халлі. Десять місяців на рік вона була ізольованою, і в цей час я мав виконувати там функції штатного лікаря. Протягом цих десяти місяців здійснювати евакуацію хворих було практично неможливо, тому перед тим, як обійняти цю посаду, я мусив пройти додаткову підготовку у військово-цивільному госпіталі.

Військові лікарі навчили мене вводити власну анестезію, виривати хворі зуби й самостійно здійснювати прості травматологічні операції. Я завжди ставився з підозрою до військової медицини: на перший погляд служба у військовій частині, мета якої – вбивати й калічити своїх ворогів, суперечить усім етичним принципам. Гіппократ казав: «Не нашкодь», але, уважно ознайомившись з його працями, можна знайти й таке: «Той, хто хоче стати