Марі-Анна Харт - Драена: Спадщина зграї, Марі-Анна Харт

Тінь майбутнього

Ділан повернувся додому ввечері, виглядаючи втомленим. Кожен крок здавався важким, але він все ж пішов до вітальні, де сиділа Ен.

— Маєш поганий вигляд, – тихо промовила Ен, піднявши погляд з книжки. В її голосі відчувалася ледь помітна стурбованість, хоча вона намагалася це приховати.

Ділан мляво знизав плечима, знімаючи куртку.

— День був важким, у зграї багато справ. Як Кейт? – запитав він, хоча йому важко було тримати увагу на чомусь, окрім своїх думок.

— Не погано, – відповіла Ен, спостерігаючи за ним. – Їсть, спить і сидить у своїй кімнаті.

— Вона виходила на вулицю? – поцікавився Ділан

— Не надовго. Після прогулянки виглядала стривоженою, – знову відповіла Ен, її тон став дещо холоднішим.

— Чому? – Ділан глянув на неї, відчуваючи, як хвиля тривоги накочує його.

— Я не нянька для неї, – скипіла Ен, різко обриваючи розмову. – І не подруга. Сам у неї запитаєш. Вечеря на столі. Я спати.

Ен вийшла, а Ділан залишився на місці, відчуваючи в душі важке тягар. Він знав, що Ен не приховувала своє незадоволення появою Кейт. З одного боку, це був просто ще один аспект її складної особистості, але з іншого — йому боляче було бачити це так явно.

Піднявшись на другий поверх, Ділан тихо постукав у двері Кейт. Через кілька хвилин двері відчинилися, і перед ним з’явилася вона.

— Привіт! Що скажеш, якщо повечеряємо разом? – з надією запитав Ділан.

Кейт, хоча і трохи здивована, все ж посміхнулася і кивнула:

— Я не відмовлюся.

Вони спустилися вниз разом. З кожним кроком Ділан відчував, як хвилюється за неї, як її настрій хвилює його, навіть коли вона намагається бути сильною. Вони сіли за стіл, і він не міг не помітити, як її погляд залишався дещо відстороненим.

— Ен сказала, що ти сьогодні виходила на вулицю, – почав він, намагаючись почати розмову, але одразу помітив, як Кейт на мить напружилася.

—І? – відповіла вона коротко, відчуваючи, як тиск його погляду важить більше за просте запитання.

— І гуляла не довго, а потім повернулася стривоженою. Щось сталося? – Ділан не міг змусити себе відчувати спокій, його серце билося швидше, коли він чекав її відповіді.

— Ні, – вона повільно витягнула руки до тарілки, намагаючись зберегти спокій, але його турбота все одно вибивала її з рівноваги.

—Тоді чому так швидко повернулася? – його голос був лагідним, але в ньому звучала стурбованість.

— Втомилася, – її слова були тихими, майже зніяковілими, якось стихаючи в повітрі.

— Так швидко? – Ділан підняв брови, спостерігаючи, як її погляд ковзає вбік. Він хотів більше зрозуміти, але відчував, як страх за неї зростає.

Кейт поглянула на нього і, здається, у її очах з’явилася іскра роздратування, але вона контролювала себе.

— Ой, вибач, – сказала вона з іронією в голосі, – ти напевно вже не один раз виношував дитину і знаєш, коли вагітні втомлюються.

Ділан розсміявся м'яко, але в його сміху була якась напруга.

— Вибач, просто я хвилююся, – зізнався він.

Кейт відвернула погляд, її слова пронизували простір між ними, але в її голосі звучала не лише злість, а й прихований страх, який вона намагалася приховати.

— Якби була якась проблема, ти б мені сказала? – запитав Ділан.

— Можливо, – відповіла вона злегка зневажливо, навіть не поглянувши на нього.

— Тобі тут настільки не подобається? – запитав він, спостерігаючи за її реакцією. Його серце стискалося від того, як вона намагається тримати себе відстороненою.

— О, ні, що ти, – сказала Кейт, її тон змінився на легкий сарказм. – Це нагадує той притулок, де я виросла.

— Так погано? – його голос став дещо м'якшим, але вона вже не дивилася на нього.

— Припини, не роби вигляд, що ти щасливий перспективою, – вона відверто витиснула слова, немов рана, що потребує розтину. – Ми обоє знаємо, що для тебе було б краще одружитися на представнику твого виду, яка б подарувала тобі чистокровного спадкоємця. Те, що сталося між нами в ту ніч – це була хвилина слабкості. Ми випили, зайнялися сексом, а потім я завагітніла. Не роби вигляд, що тебе це тішить.

Кейт нарешті подивилася на нього. Її погляд був холодним і жорстким, в ньому не було того легкого занепокоєння, яке раніше було так характерно для її поведінки. Вона була вперта, готова зламати кожен його м’який жест. В її очах була така впертість, що навіть Ділан відчував, як важко їй відкриватися.

— Я розумію, – продовжила вона, зітхаючи, – ти хочеш виглядати як турботливий батько. Але якби була можливість повернутися в ту ніч, і ти б знав наслідки, ти б зайнявся сексом чи втік? Я впевнена, що втік. Ти хоч раз запитував себе, якою народиться наша дитина? — її голос був м’яким, але в ньому було щось таке, що змусило Ділана повільно повернутись до неї. — Якщо він чи вона не зможе змінювати свою сутність... як ця дитина зможе вижити в зграї?

Ділан застиг. Кейт не чекала відповіді, але її слова проникли глибоко, і він не міг не розмірковувати про це. Її очі були сповнені тривоги, а на обличчі – відбиток того самого страху, який і він сам намагався приховати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍