Sava - Чи це любов?, Sava

Зміни у житті та реакції на них

Минув рік після того, як вони востаннє сиділи разом за тим самим столом на терасі. Кожен з них пройшов через величезні зміни, які, здавалося б, були непомітними на перший погляд, але вони змінили їх із середини, так, що навіть рідні люди могли не впізнати їх.

Сергій змінився. Після того прощання, яке здавалося кінцем усього, його життя набуло нового ритму. Він став більш замкнутим, але одночасно сильним. Він більше не шукав підтримки у людях, замість цього йшов шляхом самотності. У нього з'явились нові інтереси, навіть нові знайомства, але відчуття порожнечі, яку залишила Аліна, не зникло. Він не міг збрехати собі: навіть через рік її образ залишався в його думках.

У його робочому житті були досягнення — він отримав важливу посаду, його поважали в команді, але все це відчувалося якимось холодним, механічним. Зараз, коли він повертався додому після важкого дня, йому не вистачало того, щоб відкрити двері і почути її голос. Те, як вона сміялася з ним над простими дрібницями, ставало лише болісними спогадами.

Але найбільше він відчував зміни в самому собі — у тій частині, яка залишилася після того прощання. Він відчував, що зрозумів багато про те, як легко можна втратити те, що було важливим, і як тяжко потім відновити себе після цього.

Аліна, у свою чергу, теж пережила поворот у житті. Вона, на відміну від Сергія, шукала способи відновлення не через самотність, а через оточення. Вона змінила роботу — знайшла нове місце, де їй подобалося працювати, навіть з'явились нові друзі, з якими вона могла ділитись своїми переживаннями.

Зміни в її житті були більш явними — вона відчула себе більш сильною, більш впевненою. Але чим більше вона намагалася відкинути своє минуле з Сергієм, тим сильніше розуміла, що воно залишилося з нею. Вона більше не плакала вночі, але біль не зникав, а став більший, на рівні думок. Здавалося, що вона не могла знайти внутрішнього спокою.

І ось, коли життя здавалося на своїх місцях, коли Аліна вже звикла до нового порядку і навіть почала відчувати себе іншою людиною, її раптово огорнув спогад про той день, коли вони розійшлися. Згадала те прощання, його слова, його руки, його погляд.

І от, одного вечора, коли вона йшла по вулиці після важкого робочого дня, вона випадково натрапила на нього.

Сергій стояв на вулиці, запхавши руки в кишені і дивлячись у її бік. Вона не одразу його впізнала, бо його вигляд змінився — більше серйозний, можливо, навіть дещо суворий, але все ж це був він. І хоча вона хотіла пройти повз, її ноги самі привели її до нього.

Вони стояли один навпроти одного кілька секунд. Між ними все мовчало, але відчуття було сильніше за будь-які слова. Здавалось, час зупинився, і все повернулося на місце.

— Привіт, — простий привіт був з тіні і печалі.

Аліна не могла відповісти одразу. Вона почула його голос — той самий, знайомий, який колись приносив їй заспокоєння. Але зараз це було зовсім інакше. Це не було тим голосом, з яким вона коли-небудь сміялася. Це був голос із минулого, голос, який тепер знову був тут, але іншим. І вона не знала, як реагувати.

— Як ти? — запитав він тихо, трохи сором'язливо, не впевнений у тому, що вона взагалі хоче чути його голос.

Аліна мовчала ще кілька секунд, усвідомлюючи, як зміни в її житті відбилися на її внутрішньому стані. Вона відчула хвилю емоцій, від яких їй стало важко дихати. Вона бачила його і водночас не могла повірити, що цей момент дійсно настав. Всі зміни у її житті, всі ці роки без нього — це все зараз виглядало ніби марно.

— Я добре, — відповіла вона, намагаючись посміхнутися, але посмішка не з'явилася. — А ти?

— Так, я теж... змінився, — Сергій кивнув, наче даючи зрозуміти, що для нього цей момент важливий. — І життя... все стало якось інакше.

Аліна відчула, як щось всередині її розривається, але вона не могла зупинити себе. Вони були вже іншими людьми, з іншими життями, і ці зміни були неминучими. Вони не могли повернутися до того, що було, але те, що залишалося між ними — почуття, спогади, колишні мрії — все це було тепер частиною їхнього нового життя, яке вони не могли забути.

— Я теж... змінилася, — сказала вона, розуміючи, що ці слова важливіші за все, що можна було сказати. — Але все одно... я все це пам’ятаю.

І знову, як в минулі рази, між ними виникла тиша, яка все більше ставала тяжкою і незручнішою. Але вони були разом у цьому моменті — навіть якщо це був лише момент з їхнього минулого, вони все одно залишалися частиною одне одного, навіть якщо їхні шляхи вже не могли перетинатися знову.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍