Ксана Рейлі - Присягаюся тебе ненавидіти , Ксана Рейлі

— Його забрала швидка. Ти тільки не хвилюйся, гаразд? Упевнена, що з ним все буде добре.

— Куди його відвезли?

Ненавиджу біг, але я бігла так, наче від цього залежало моє життя. Я вирішила не витрачати час на пошуки таксі, тож якнайшвидше примчала до лікарні.

Коли я приїхала, то він уже лежав у палаті, але без свідомості. Виявилося, що у нього серйозні проблеми з серцем і це не перший напад. Я й не знала про хворобу. Батько ніколи не розповідав мені. Чому він приховав це від мене?

Я мало не збожеволіла, коли сиділа біля його палати в очікуванні того, що він отямиться. Так, я злилася на свого тата. Але я так сильно любила його. У мене більше нікого не було. Я не переживу, якщо він піде так само, як і мама. Я просто не витримаю цього.

Під вечір до тата нарешті повернулася свідомість, і мені дозволили провідати його. Я увійшла до палати, помічаючи батька на ліжку. Його голова була повернена до вікна. Мабуть, це вперше я бачила його таким слабким і втомленим.

— Привіт, — тихо сказала я, підходячи ближче до нього.

— Ангеліна… — здивувався він. — Що ти тут робиш?

— Іла повідомила, що тобі стало погано. І чому це я не повинна тут бути?

— Хіба ти не ненавидиш мене? — спитав тато, криво посміхнувшись.

— Ні, звісно ж!

Я підійшла ближче та сіла на краєчок ліжка, стискаючи його руку своїми долонями.

— Я злюся на тебе, але я б ніколи не змогла ненавидіти тебе. Ти мій батько.

— Я поганий батько, Ангеліно.

— Ні-і-...

— Я знаю, що дав тобі недостатньо уваги. Інколи був надто суворим з тобою, вимогливим, жорстким. Я хотів виховати тебе сильною.

— Чому ти не сказав, що хворієш? — спитала я, глянувши йому в очі. — Скільки часу це триває?

— Послухай, я не хотів, щоб ти хвилювалася ще й за мене, коли й так нервувала через свою передачу.

— Ти справді вважаєш, що якась передача важливіша за твоє здоровʼя?

— Це не просто передача, — сказав тато, не зводячи з мене очей. — Це твоє майбутнє, Ангеліно. Коли я помру, цей канал дістанеться тобі.

— Не кажи так! Ти… Ти не помреш.

— Колись це станеться.

Але я не хотіла вірити в це. Відверто кажучи, я ніколи й не думала, що тато може померти. І канал… Це ж така відповідальність!

— Я хотів, щоб ти була готовою стати директоркою каналу, тому й ставився до тебе з більшими вимогами.

— Тепер я це розумію, – тихо прошепотіла я та втомлено зітхнула. — У будь-якому разі ти не помреш. Принаймні не зараз. Лікар сказав, що тобі потрібна операція за кордоном. Якщо аналізи будуть в порядку, то її можна провести вже наступного місяця.

— Так швидко.

— Операція необхідна терміново. І якщо… Якщо ти будеш не проти, то я поїду з тобою.

Тато тепло усміхнувся мені та стиснув мою руку у відповідь.

— Ти пробачила мені? – спитав він.

— Не знаю, — чесно відповіла я.

— Я можу поговорити з Власом. Скажу йому, що це все моїх рук справа і ти тут ні до чого.

Я заперечливо похитала головою, опустивши погляд на наші зʼєднані руки.

— Не хочу, тату. Влас більше не має для мене ніякого значення. Це вже в минулому.

— Але ти страждаєш за ним.

— Я це переживу. Твоє здоровʼя для мене зараз значно важливіше. Ми впораємося з цим разом. Я буду з тобою, обіцяю.